Вивихи від Моха

Днями

ТЕСТ

Реальне тестування з хімії в NUI Maynooth (Kildare, Irland).

ПИТАННЯ ПРОФЕСОРА: Як би Ви описали пекло – як екзотермічну (ту, що віддає тепло) чи як ендотермічну (ту, що абсорбує тепло) систему?

ВІДПОВІДЬ СТУДЕНТА: Спочатку ми повинні з’ясувати, як змінюється маса пекла з плином часу. Для цього потрібно знати, скільки душ прибуває в пекло і скільки душ його покидає. Я вважаю, що якщо вже душа потрапила в пекло, покинути його вона не може. На питання, скільки душ прибуває в пекло, нам допоможуть відповісти різні релігії, що існують сьогодні в світі. Більшість з цих релігій стверджує, що душі людей, котрі належать до їх церкви, однозначно потрапляють в пекло. Оскільки людина не може належати більш ніж одній релігії, можна однозначно стверджувати, що всі душі потрапляють в пекло. Взявши до уваги індекси народжуваності і смертності, можна припустити, що число душ у пеклі росте по експоненті. Розглянемо тепер питання зміни об’єму пекла. Щоб у пеклі підтримувати однакову температуру і тиск, об’єм його повинен збільшуватися пропорційно до збільшення кількості душ – відповідно до закону Бойля. Інакше кажучи, маємо два варіанти:

  1. Якщо пекло розширюється повільніше, ніж росте число прибулих душ, то температура і тиск там будуть рости до тих пір, поки пекло просто не вибухне.
  2. Якщо ж пекло розширюється швидше, тоді температура і тиск падають – пекло замерзне.

Який з варіантів правильний?

Взявши за основу пророкування Сандри на першому курсі, що “в пеклі настане зима, перш ніж я ляжу з тобою в ліжко”, а також той факт, що вона вчора зі мною спала, ми прийдемо до однозначного висновку, що пекло замерзло. З цього випливає, що пекло не в змозі більше приймати душі. Залишається тільки рай – що і підтверджує наявність Бога. Цим, мабуть, і пояснюється той факт, що Сандра всю минулу ніч кричала: “О Боже!”

Студент отримав “відмінно” – єдиний на курсі.

Якось

ДОГОВІР

Німецький підприємець Т., вирішивши перевірити міф про те, що в Києві ніхто не читає договорів, попросив своїх німецьких юристів включити в стандартний текст робочого контракту для співробітників українського офісу особливий пункт. Так, в п. 8.3.1., що стосується обставин непереборної сили (“…техногенні та природні катастрофи, військові дії, терористичні акти …”), з’явилися слова: “… завоювання Землі негуманоїдними міжгалактичними загарбниками”. Договір мовчки підписали всі співробітники українського офісу – включаючи тамтешнього юриста. Останній факт навіяв на німецького підприємця Т. тужливий жах, і він викликав цього юриста до себе в кабінет. “Ви взагалі читали цей договір?” – “Звичайно”. – “Ні, не читали, не читали! Як щодо пункту 8.3.1?!” – “Нормальний пункт”. – “Про негуманоїдних загарбників?!” І тоді юрист київського офісу нахилився до німецького підприємця Т. і тихо мовив: “Ви навколо подивіться…”

Колись

КОНЦЕРТ

У розпал радянської влади, в 40-70-х роках, побутувала на естраді пара куплетистів: Олександр Шуров (псевдонім) і Микола Рикунін (справжнє прізвище). На сцені вони зверталися один до одного на «ви» і по імені та по батькові. Але якщо у Рикуніна було досить позитивне по батькові – Іванович, то у Шурова (псевдонім) по батькові було не сильно звичне для вуха радянської людини – Ізраїлевич. Але глядач до нього звик, і ніяких глядацьких сплесків через це не було. Але тут трапилася Шестиденна війна, і СРСР розірвав з Ізраїлем дипломатичні відносини. І от увечері Шуров і Рикунін виходять на сцену Колонного залу Будинку Союзів, на ті часи це був центральний концертний майданчик країни. Шуров грає на роялі вступ, а Рикунін стоїть попереду. Шуров на тлі музики запитує: «Ну що, Миколо Івановичу, почнемо?» На що Рикунін відповідає: «Звичайно, почнемо, Олександре…» І по батькові Шурова застряє у нього в горлі. Але він моментально знаходиться: «Олександр… Просто Олександр!» Глядач зрозумів.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!