Якось

КІТ

Мої батьки після одруження років 12 жили на знімних квартирах, квартирах родичів – словом, не до того було, щоб завести домашнього улюбленця. І от, коли вони нарешті в’їхали у свою новеньку трикімнатну квартиру, то сталось! Мама спочатку привела додому бродячого пса, чорного пуделя. Він був граціозний, емоційний, знав команди, а головне – був благородний і добрий. Тому коли через місяць мама принесла додому заморене руде кошеня, пес обнюхав новенького і милостиво прийняв у сім’ю. Пес дуже терпляче ставився до кошеняти: дозволяв йому гратися зі своїм хвостом, відпрацьовувати котячі прийоми нападу із засідки, забирати кращі шматочки з миски. Може, тому, коли кіт підріс, вони були дуже дружні. У пуделя була погана звичка: коли його надовго залишали вдома і не вигулювали, він не просто робив калюжу в передпокої, а мочив стінку кухонного гарнітура. За що був не раз покараний, та без результату. Кіт, коли підріс, почав проситися на вулицю. Йшов, але завжди повертався. Спочатку кіт приходив додому з подряпинами на морді і вухах. А потім якось раптово подряпини перестали з’являтися. Виявляється, рудий хитрюга перед походом на вулицю весь обтирався об обпісяну стінку кухонного гарнітура, поки від нього не починало нести псом. Через цей запах всі коти від нього тікали врізнобіч, і він цілий і неушкоджений гордо повертався додому.

 

Колись

ШАХРАЙ

Розповів мені один із співробітників Дрезденер банку історію про велике шахрайство. Будівельна компанія, власник якої – нічим не примітний дідок-німець. Консерватор, ходив у потертому піджачку, старих туфлях, був присутній на всіх будівельних об’єктах своєї компанії від світанку до смерку. Підрядів у нього було багато, репутація бездоганна. І ось настав час розквіту його фірми: рухнула Берлінська стіна. Східну Німеччину його контора відновлювала цілими кварталами. Робота кипіла. Кредити на будівництво він отримував без проблем, достатньо було одного відвідування керівників банків. Суми, навіть на ті часи, були нечувані. Все б нічого, але німецька розвідка не спить, і почали випливати проти цього пана темні справи. Вирішальним моментом став кредит на відновлення середньовічної кірхи. Квадратура будови була завищена втричі, а що вже говорити про кількість грошових знаків… Коли за ним прийшли в офіс, на столі була записка такого змісту: «Здоров’я підвело, поїхав на лікування». І слід прохолов… Багато чи мало, але накопали під нього таких махінацій на 5000000000 (!!!) дойч-марок. Скандал був неабиякий, перевернули всю країну. З часом все втихомирилось. Намагалися його вистежити через доньку, та засвітилася на реєстрації вильоту літака у США, але слід її був втрачений…

Але хто б сумнівався в німецькій педантичності! Старий не міг припустити такого повороту подій. За ним приїхали! Куди?! Колись давно, ще в дитячому віці, він мріяв, працюючи на заводі, заробити багато грошей, купити острів на Карибських островах і жити там до кінця своїх днів, ні в чому не відчуваючи потреби. Про це він написав у своєму шкільному творі. Німці підняли архіви і знайшли його зошит…

 

І взагалі…

Одного разу покликав учитель своїх учнів і показав їм аркуш чистого паперу, посередині якого була чорна крапка.

– Що ви тут бачите? – запитав учитель.

– Крапку, – відповів один.

– Чорну крапку, – підтвердив другий.

– Велику чорну крапку, – уточнив третій. І тоді їх улюблений учитель сів у кутку і заплакав.

– Скажи нам, чому ти так гірко плачеш? – здивувалися учні.

– Я плачу через те, що всі мої учні побачили тільки маленьку чорну крапку і ніхто з них не помітив великого чистого білого аркуша. Як часто ми судимо про людину тільки за її маленьким недоліком, забуваючи про великі чесноти…