Днями

ЛОПАТА

У мене знайомі працюють у дворі будівлі, яка має дуже вузький проїзд між стінами – там заледве роз’їжджаються дві легкові машини. Дорога закінчується тупиком. Вздовж всієї цієї «кишки» офіси і припарковані машини. Якщо заїхав, а місця нема, то швидко висаджуй пасажирів і забирайся, не створюючи пробки. За довгий час без ремонту дорога розвалилася повністю, і вирішено було всім “колгоспом” дорогу заасфальтувати. Добровільно-примусово. Всі поміж себе домовилися, що машини паркувати не будуть, і охоронцеві сказали, щоб всіх заїжджих виганяв. І от одного дня у «кишку» заїжджає світловолоса леді на мерині “S”. Зупиняється впоперек дороги, з понтом закриває машину і прямує в якийсь офіс. До неї підійшов охоронець і коректно пояснив, що тут машину ставити не варто. Мовляв, тут робити будуть дорогу і зараз мають привезти щебінь. У відповідь на це охоронець був урочисто посланий. Блондинка пробула в офісі досить довго. Коли вона вийшла, то побачила таку картину… Вісім куп щебню, приблизно по 13 тонн кожна, були насипані від її машини до самого виходу у шаховому порядку (підозрюю, що охоронець тут підсобив). Не допускалось навіть думки про те, що звідси можна виїхати. При цьому з вікон офісів уже звисали працівники, які нестримно реготали. Вереск блондинки був сильний, а фантазія безмежна. А далі вона допустила величезну помилку. Демонстративно витягає телефон. Дзвонить. При цьому витискає сльозу, розповідаючи, що сталося… І чекаючи праведного гніву благовірного на причетних, переводить телефон у режим гучного зв’язку (щоб всі, хто поряд, злякались). Після невеликої паузи з телефона стомлено-приреченим голосом лунає: “Стій там! Я зараз привезу тобі лопату!” Народ починає падати з вікон… Завіса!

Колись

ТРАВМА

Було це у час мого навчання в інституті. Якось, вже влітку, відзначали ми здачу якогось іспиту (або заліку, не пам’ятаю вже). Набралися ми ґрунтовно і пішли ще доправити – на природі (хто не знає, поруч з головним корпусом – стадіон і річка). Впилися ми там – вдрабадан… Мій приятель, ммм… ну, скажімо, Стьопа, вирішив перепочити і з розмаху сів на те, що в темряві здавалося таким м’яким і комфортним, – бунт колючого дроту. Ми (нас було кілька) підхопили Стьопу під білі ручки і понесли його в гуртягу, дорогою розмірковуючи, викликати швидку чи ні. Від цих розмірковувань Стьопі стало ще гірше, і від виклику швидкої він навідріз відмовився. Взявши пляшечку з зеленкою і велике дзеркало, гордо пішов сам у свою кімнату. Наступного ранку ми виявили його сплячим на ліжку з напівопущеними штанами, а на підлозі біля ліжка лежало дзеркало, повністю утикане зеленими цятками.

І взагалі…

Подорожували по світу два ченці. Одного разу на своєму шляху вони зустріли дуже привабливу жінку. Вона була просто неземної краси. Жінка стояла біля річки і намагалася її перейти. Їй необхідно було потрапити на інший берег. Але течія річки була настільки сильною, що жінка ніяк не могла зробити це сама. Тоді один із ченців без вагань швидко підійшов до жінки, взяв її на руки і переніс на інший берег річки. Потім він повернувся до свого супутника, і вони мовчки продовжили свій шлях. Так вони йшли якийсь час. Раптом другий чернець не витримав і запитав: «Ми ж дали обітницю не торкатися жінки. Як ти міг посадити її собі на плечі?» Інший чернець серйозно подивився на нього і відповів: «Я залишив жінку на березі годину тому, а ти, судячи з усього, все ще несеш її з собою».