Вивихи від Моха

  • Днями

    ЗЙОМКА

    Коли трохи вип’єш, практично будь-яка ідея стає просто класною. Тільки цим я можу пояснити, навіщо у п’ятницю пізно вночі після вечірки я купив в інтернеті набір для мікро(макро)зйомки. І, звичайно, я згадав про покупку тільки тоді, коли прийшла посилка. До зрозумілого сорому від дурнуватої покупки домішувалася навіть якась повага від настільки явної науковості п’яного замовлення. Проте я вирішив все це спробувати і незабаром навіть втягнувся. І скоро до знімків очей збожеволілої від спалахів кішки додалися дрібні квіточки, мухи і сніжинки… Але одного разу захопленню прийшов кінець. Це був страшний за наслідками день. На роботі, зайшовши в туалет, я побачив в кабінці величезного павука. А якого красивого! Не в силах упустити такого випадку, я не полінувався збігати в машину за апаратом. І встиг! Назнімав з півсотні видів чудовиська! Ех, подумати б мені про наслідки, перш ніж виходити з кабінки… Я потім намагався уявити себе очима тих кількох здивованих товаришів по службі, які зібралися покурити, поки я клацав там всередині. Спочатку – спалахи на стелі. Потім з кабінки виходить чоловік з радісною посмішкою. На шиї висить фотоапарат з довгим об’єктивом. І чоловік мимрить: «Я… тут… мікрозйомка… Хочете подивитись?»

    Колись

    ДЕТАЛЬ

    Початок дев’яностих. Індустріальна база однієї нафтовидобувної контори. Нашим слюсарям несподівано поставили завдання перебрати якийсь редуктор. Що це було, я вже не пам’ятаю. Та й мене як зварювальника це особливо не стосувалося. Але й для наших слюсарів це була робота взагалі не за профілем. Як найдосвідченіший, взявся за цю справу сам бригадир. У процесі розбирання він доручив Толику скласти схему, що, де і як. Схема вийшла досить складна, на двох аркушах і, як з’ясувалося в процесі складання, дуже незрозуміла. Словом, бригадир зіпсував собі купу нервів, збираючи, розбираючи і знову збираючи клятий редуктор. Але ось нарешті до середини другого дня справу зроблено. Бригадир поставив кришку і, дотримуючись правила “затягувати хрест навхрест”, закрутив ключем на 17 півсотні болтів по її периметру. Потім полегшено зітхнув і взяв з верстата ганчірку, щоб витерти руки. І тут нашому начальнику дійсно стало зле – під ганчір’ям виявилася ще одна незмонтована шестерінка. На його повний драматизму крик “Та ну нах…!” збіглася вся бригада. Двоє слюсарів взялися двома ключами на 17 відкручувати щойно з такою старанністю затягнуті гайки. На бригадира було шкода дивитися. Народ тупцював довкола, тішачи себе надією, що ось зараз кришку знімуть і тут же стане зрозуміло, де не вистачає цієї нещасної детальки. Надія не виправдалася. Слюсарі прискіпливо заглядали всередину, крутили в руках схемки, висвічували сірниками нижні яруси – все марно. Ставало дедалі очевиднішим – треба розбирати знову. У цей момент зайшов наш дизеліст – Григорович. Він уже був тут хвилин сорок тому і давав якісь поради на завершальному етапі складання. Всі тут же мовчки розступилися, даючи йому дорогу – все-таки людина з величезним досвідом. Можливо, він зараз досвідченим оком… Григорович підійшов до верстата і, поглинений якимись своїми думками, байдуже заглянув у редуктор. Потім понишпорив очима по верстату і полегшено пробурмотів: “Та от де вона”, забрав шестерінку і вийшов. Перші стримані смішки прорвались лише після того, як за ним з гуркотом закрилися двері.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!