Вивихи від Моха

Днями

ЛЮЛЬКА

Один мій знайомий (вроджений технар) вирішив перейти з сигарет на люльку. Прочитав, що нова люлька розкурюється (ну, тобто смак в ній проявляється) за два роки і що навіть був такий спосіб: купували люльку і давали матросу далекого плавання, якраз на два роки. А через два роки він її привозив, вже розкурену, мундштук відкручували і викидали, новий ставили і вуаля – у тебе цимес. Ну, варіант з матросом, зрозуміло, не проходив. А два роки самому трубку розкурювати не хотілося. Так от, він взяв пилосос і через перехідник підключив його до люльки. Набив тютюном, включив пилосос і підніс до люльки сірник. Тютюн прогорів секунд за п’ять. Добре є. Він підрахував, що так потрібно зробити до 2000 разів, тобто це 2000 х 5 секунд = 10 000 секунд, тобто близько трьох годин. Ну, трохи більше. Начебто небагато. Але ж її треба набивати, потім вибивати, знову набивати, підпалювати – словом, морока. Тоді він зробив з азбесту конус, вставив його нижньою маленькою діркою в чашку люльки і набив його тютюном – піввідра. Розрахунок зрозумілий – тепер у тебе купа тютюну, прокурювати він буде довше, тобто ККД пилососа зростає в рази. Розкурив мій знайомий цей вулкан, подивився, працює, тяга є. Ну, він і відлучився кудись. Десь на годину. Приходить – конус порожній, а чашечки люльки немає. Тільки мундштук залишився. Він зрозумів, що люлька розігрівалася-розігрівалася – і згоріла. Купив він другу люльку. Обклав льодом. Розкурив. Приходить – чашечка лопнула, різниця температур. Купив третю. Занурив люльку по край чашечки у воду, тобто, по суті, влаштував їй радіаторне охолодження. Розкурив, пішов. Приходить – накрився пилосос. З’ясувалося, що в щілину між чашкою і мундштуком все-таки просочується вода, пилосос її засмоктує – накрився мотор. Пилосос він полагодив. Зробив водонепроникний перехідник між чашкою і мундштуком. Увімкнув. Перевірив. Все працює. Пішов. Дійсно, ця схема виявилася вдалою. Купа диму. Включилися спринклери. Пилосос накрився знову. Приїхали пожежники. Штраф. Люльку забрали як речовий доказ. Полагодив пилосос. Купив четверту люльку. Зробив димовідвід на вулицю… Тепер у нього ідеально розкурена люлька.

Якось

МОБІЛЬНИК

Знайома розповіла: «Одного темного зимового вечора мене обікрали погані дядьки – вирвали з рук сумку, в якій, крім безлічі важливих і потрібних речей, був також і мобільний телефон. Ну, добре, все можна виправити, сумно розрадила себе я, відплакавши свої втрати. Новий мобільник був куплений, номер відновлений, от тільки одне «але» – номери телефонів усіх моїх родичів, друзів і знайомих були записані тільки у вкраденому мобільнику. Як же їх тепер повернути? Я знайшла один, як мені здалося, досить розумний вихід. Взяла в обслуговуючому центрі роздруківку всіх моїх переговорів за останні місяці і почала методично обдзвонювати абонентів. Причому, щоб не здаватися дурепою, ставлячи кожному, чий голос не впізнаю, сакраментальне питання «Вибачте, а ви хто?», я вирішила встановлювати особу співрозмовника у ході ненав’язливої бесіди. Спочатку все йшло добре. Когось я впізнавала відразу, когось через кілька хвилин, і я зовсім розслабилася і повеселішала. Розумна ж я все-таки! Ось і ще один номер. Відповів абонент чоловічої статі. Його голос здався мені дуже знайомим, і я почала свою звичну партію: «Привіт, як справи, як життя? Впізнаєш? Чим зараз зайнятий, де провисаєш?» У відповідь чоловік буркнув щось незрозуміле, на кшталт «Щооо?» – «Ну, чого мовчиш? – не вгамовувалася я. – Гуляєш десь в генделику? Чи зовсім загордився, пальці віялом, соплі бульбашками?» Чоловік крякнув щось незрозуміле і обірвав розмову. Я була заінтригована таємничим співрозмовником і навіть трохи налякана, та передзвонювати йому, звичайно ж, не стала. Так я перебувала у здогадках… до ранку наступного робочого дня. Все моментально стало на свої місця, як тільки я побачила обличчя директора, який підійшов до мого стола, схрестивши руки на грудях і запитально дивлячись на мене…»