Вивихи від Моха

РЕВНОЩІ

Знайомий розповів. У мого товариша проблема: страшенно ревнивий. Хоч і сороківка стукнула, а контролює дружину жорстко: куди пішла, для чого, на скільки і т.д. У цьому ключі згадалася одна історія. Працював я в юні роки на пасажирському лайнері. Це був мій перший рейс. І для багатьох хлопців і дівчат це був перший рейс. Батьки допомогли влаштуватись на судно, яке йшло в навколосвітню подорож, і в морі ми перебували цілих дев’ять місяців, заходячи в класні міста практично на всіх континентах. Але річ не в цьому. Працювала з нами у рейсі молода пара. Назвемо їх Марічка і Микола. Приблизно нашого віку: років 19-ти. І, як кажуть, вони з першого класу разом, любов до гробу і таке інше. Вони навіть вчитися разом пішли, а потім батько дівчини влаштував їх на перший рейс. Микола працював у барі, а Марійка – бортпровідницею. Сімейні пари на нашому судні були звичним явищем. Марійка і Микола якраз одружені не були, але всі захоплювалися, як він на неї дивиться, як вона на нього, як він доглядає за нею. А екіпаж спільний: половина одеситів, половина австралійців. І ось після дев’яти місяців наш екіпаж змінюється на новий: ми повинні сходити на берег і летіти до Одеси, а хлопці-австралійці залишаються в Сіднеї. Коли одесити вже сідали в автобус, щоб їхати в аеропорт, стався трафунок. Підбігає Марійка до Миколи і на очах у всіх каже: “Пробач, Миколо, але я залишаюся з Майклом тут, в Сіднеї. Я у нього закохалася”. Сказати, що у всіх відвисла щелепа, – це нічого не сказати. Як? Коли? Де? Майкл був австралійцем, працював фотографом і, крім того, підробляв музикантом у команді. Хлопові за тридцять, але був веселий і прикольний. І нікому навіть на думку не спадало, що міг бути якийсь роман між Майклом і Марійкою. Ми святкували Новий рік на Балі, сиділи біля вогнища всі разом: Микола з Марійкою, Майкл грав на гітарі, ми слухали, і ніхто навіть не помітив, як у них (як потім з’ясувалося) закрутився роман. Та такий роман, що навіть близькі подруги були не в курсі. Марійка зустрічалася з ним під час роботи, забігаючи в каюту. Як їй вдавалося півроку бути ніким не поміченою, залишається незбагненною таємницею. Звичайно, для Миколи це був шок і кінець світу. Пробухали всю дорогу додому. Зрозуміло, ніхто це не осудив. Багато після приїзду відчули щось подібне. А до чого я це все кажу? До того, що безглуздо контролювати жінку. Якщо Марійка умудрилася приховувати роман від усіх на судні, посеред океану, зі ста сорока людьми екіпажу, то невже дівчина, якщо вона надумає закрутити роман на боці, не знайде спосіб зробити це у місті-мільйоннику? Наївний ти, мій друже. Контроль марний. Вони хитріші від нас.

Якось

КАНІБАЛИ

Мій родич – великий любитель екстриму. Розповідав він якось про відвідування Папуа Нової Гвінеї, що поруч з Індонезією. Повезли їх відразу на якийсь острів. Абсолютно дикий, де місцеві аборигени живуть майже в первозданному вигляді. Як виявилося, у них дуже поширений канібалізм. Гід відразу попередив, щоб ніхто з автобуса нікуди не вилазив, бо папуаси можуть плювати з трубок отруєними голками. Автобус їхав островом-заповідником, тільки замість тварин там були місцеві жителі. Найбільше мені запам’яталася історія про те, чому багато років тому на багатьох островах країни було заборонене місіонерство (хоч християнство є офіційною релігією або однією з офіційних), а канібалізм, якщо і не заохочувався, то принаймні не був заборонений. Далі зі слів автора… Після Миклухо-Маклая до папуасів навідались поширювачі релігії з Ватикану та інших центрів. Невідомо, як йшли проповіді і задушевні розмови, але явно ніхто не чекав, що місцеві жителі, як діти, так ревно увірують у нових богів. Крім того, головне, що винесли аборигени, – що після смерті життя значно краще і щасливіше, але добровільно переходити в інший світ не можна. Тобто самогубці не потрапляють у рай, і лише звичайна смерть дозволяє отримати щасливий квиток у вічну радість. І що надумали новонавернені? Вони просто почали нічого не робити – не полювати, не їсти і цілими днями лежати у своїх пенатах та голодувати. Зрозуміло, почався масовий мор цілими селами. Місцевих правителів охопив жах. Було прийняте рішення про повернення аборигенів до колишньої релігії, і, відповідно, були запрошені з ганьбою відкинуті раніше шамани. Останні відразу заявили, що язичництво без людоїдства неможливе. Верховне керівництво країни, трохи подумавши, прийняло рішення, що бог з ними, хай зжеруть одного – головне, щоб масово не вмирали. Ось так канібалізм пішов на благо батьківщини папуасів!