Вивихи від Моха

Якось

ДАІШНИКИ

Їду якось з дачі, дивлюся, а в кущах біля дороги стоїть мужик у міліцейській формі зі смугастою паличкою і радаром. Причому з мого боку його видно добре, а ось зустрічним ні. Почав поморгувати фарами зустрічним машинам. І треба ж, аби так сталося, що через пару кілометрів, за поворотом стояла машина ДАІ, а біля неї два інспектори. Вони побачили сигнальне ввімкнення фар, що для доблесних носіїв смугастої палички завжди було, як червона ганчірка для бика. Природно, зупиняють мене, далі діалог: «Добрий день, інспектор Петренко. Чому моргаємо?» – «Вас попереджаю». – «Про що?» – «Приблизно за два кілометри звідси біля дороги стоїть чоловік у формі і з жезлом, а поруч ніяких машин і другого інспектора». – «Як стоїть?! Там наша ділянка! Там нікого не повинно бути! Дякую за пильність, можете їхати». Вскочили у свою машину і швидко поїхали в тому напрямку…

Колись

ВІЙСЬККОМАТ

Брат розповідав. У радянські часи вони всім класом прийшли у військкомат. Ставати на облік. Були там хлопці і з інших шкіл. Народу загалом зібралося чимало, біля деяких кабінетів утворились черги. Якихось лікарів він швидко пройшов, а у терапевта застряг. Стоїть, словом, у черзі, раптом відчиняються двері. З кабінету виходить лікар, чоловік, обходить чергу і повертається до себе у кабінет. Голосно, сердито грюкає дверима. Через кілька хвилин з кабінету, втиснувши голову в плечі, виходить однокласник, і всі до нього ринули з питаннями: «Ну, що там, як там? Про що питали? Що робив?» – «Заходжу, – розповідає. – Навпроти, біля вікна, за столом сидить молода медсестра. А ближче до мене стоїть лікар і каже: “Знімай труси, поклади на стілець”. Що там перемкнуло в голові однокласника, не знаю. Але він підійшов до стільця, став на коліна і поклав свій член на стільчик. Після цього лікар вийшов, а потім знову зайшов. Видав йому медкартку зі словами: “Ти ще про це всім в коридорі розкажи”, а медсестра захихотіла. Ну, ми стали цю ситуацію бурхливо обговорювати, а черговий пішов на перевірку. Через деякий час відчиняються двері, виходить лікар. Швидко обходить чергу і повертається у кабінет. Гримає дверима. З цих дверей майже одразу вилітає призовник і, дивлячись на нас, повторює попередню історію. Народ у сум’ятті і дещо розгублений, намагається зрозуміти, навіщо все це потрібно робити. Голос медсестри: “Наступний!” І наступний бочком просувається в двері. Кілька хвилин. Лікар, швидкий обхід черги, гримання дверима – історія повторюється. Моя черга. Заходжу. Навпроти вікно, біля якого за столом сидить медсестра і щось пише. З іншого краю стола сидить лікар і дивиться на мене. Мені здалося, він дивився довго. “Знімай труси, поклади на стілець”. Точно! Не збрехали. Поглядаю на медсестру і шукаю очима стілець, куди мені потрібно покласти… Ага, стілець поруч з дверима. Підходжу. Стаю на коліна і кладу член на стілець. “Ну, ось так і стій!” – говорить лікар і демонстративно виходить в коридор. Двері він цього разу прикрив з таким гуркотом, що у мене у вухах заклало. “Це він про труси сказав”, – ледве стримуючи сміх, пояснила медсестра. “Ах ви, сволочі! – подумав я про однокласників, піднімаючись з колін і одягаючи труси. Заходить лікар, бере медкартку, віддає мені. Мовчить. «Ну, скоти! Думали, що підкололи! Добре!” – виходжу в коридор і всім, хто в натовпі, кажу: “Сказали, у кого вага понад 65 кг, на стілець не класти. Тримати в руках, відтягуючи кінець”. Стою, чекаю продовження. Через деякий час зайшов наступний. Вибігає лікар і кулею пролітає повз нас на сходи з криком: “Дебіли! Ідіоти!” Я йду додому. Аналізи здав. Народ підколов. На облік став.