Вивихи від Моха

Днями

ПРОГРЕС

Технічний прогрес, хай йому грець. Телефонує брат: «Слухай, передзвони мені. Телефон кудись засунув, не можу знайти». – «Та запросто. На який номер?» – «Та на цей самий, з якого я тобі дзвоню». – «Почекай, ти ж у нас, начебто, не блондинка і навіть не блондин. Ти дійсно хочеш сказати, що не можеш знайти телефон, з якого мені подзвонив і по якому зараз розмовляєш?» – «Ну, так. Я його в машині загубив. Машинний блютус його бачить, дзвонити можна, розмовляти можна, а де сам апарат – не видно. Подзвони через хвилинку, добре? Я зараз вимкну машину і послухаю, де він дзвонить…»

Якось

РОЗВАГА

Викликає голова ради директорів свого заступника:
– Слухай, якщо я сплю зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь надати впродовж години.
Заступник викликає до себе керівників підрозділів:
– Таке питання: якщо наш бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь дати через 45 хвилин.
Керівники підрозділів викликають своїх заступників:
– Якщо наш головний бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 30 хвилин.
Заступники викликають начальників відділів:
– Терміново. Якщо наш найголовніший бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 20 хвилин.
Начальник відділу заходить до менеджера. Той, запарений, розмовляє одночасно по двох телефонах, приймає факс, відповідає на е-мейл і в при цьому намагається складати звіт:
– Кажи, тільки швидко: якщо наш головний бос спить зі своєю дружиною в робочий час, це робота чи розвага? Відповідь через 10 хвилин.
– У мене переговори, факси, договори, повно клієнтів. Може, завтра?
– Відповідай негайно!
– Тоді розвага…
– Чому?
– Якби це була робота, то це доручили б мені!

Колись

ЧОРНОБИЛЬ

Знайомий розповів. Далі з його слів. Ця розповідь про Чорнобиля. Так, я не помилився, не про Чорнобиль, а саме про Чорнобиля. Чорнобилем прозвали старшого механіка Петровича, лисуватого одесита у віці за 50. Працювали ми в інтернаціональному екіпажі, і це влучне прізвисько дісталося Петровичу від хорвата-капітана за часті інциденти в машинному відділенні – невеликі вибухи і пожежі. Пароплав був старий і проблемний. Постійно глохнули дизелі і пропадала електрика. У ті часи, коли все було спокійно і механізми крутилися нормально, Петрович розказував байки про те, як в останню відпустку він захоплював секретні документи на настільки ж секретному підприємстві під егідою спецслужби, попередньо напустивши снодійного газу в вентиляцію заводу, або про те, як він ховав золото партії на якомусь африканському острові. Після чергової байки я запитав у Петровича: “А ти знаєш, як тебе в екіпажі прозвали?” Петрович зацікавився: “Ну, і яке у мене поганяло?” – “Чорнобиль”, – відповів я. Петрович задумався на хвилину і сказав: “Ну, це, напевно, тому, що я в день вибуху Чорнобиля народився – 26-го квітня”.

І взагалі…

Розповідають, що якийсь чоловік узяв до себе на службу бідняка. У пана була непоказна зовнішність, а слуга був красивим. Так вони і жили: один наказував, інший підкорявся. Але ось настали важкі часи. Була посуха, і багато людей загинуло. Коли голод скінчився, слуга подумав, що з тих, хто знав, що він слуга, нікого не залишилося в живих. Тому він, розраховуючи на свою приємну зовнішність, сказав пану: «Це ти мій слуга, а я твій пан». Між ними почалася суперечка, і чутки про це дійшли до одного мудрого судді. Суддя запропонував тим, хто сперечався, увійти у вежу і висунути з неї у вікно обидві руки. Потім він, стоячи зовні, крикнув: «Ну, а тепер визнач, де руки слуги, і відрубай їх!» Почувши ці слова, колишній слуга швидко сховав руки і таким чином видав себе. Так суддя визначив, хто з них пан, а хто слуга.