Днями

РОДИ

Знайомий розповів. Далі з його слів.

Мою вагітну дружину поклали в гінекологію обласної лікарні на збереження. Через пару днів телефонує: «Терміново приїжджай. Резус-конфлікт, треба шматочок тканини від тебе мені пересадити». Треба – то треба. Відпросився з роботи і бігом на автобус у місто. Приїхав, дістався до лікарні, знайшов гінекологічне відділення. А там вже чекають. Відвели в підвал переодягнутися, нарядили в білі штани і халат, пояснили, як пройти до операційної. Іду по коридору, а майбутні матусі зі мною шанобливо вітаються, перешіптуються за спиною: «Новенький, новенький, лікар новенький…» А цьому «лікарю» всадили пару уколів і посадили у підсобці доходити до кондиції. Повз каталки туди-сюди возять, процес тут, дивлюся, йде, як на конвеєрі. Ось і мою везуть. Мене на каталку – і теж у цей цех. Шматок шкіри з м’ясом з-під пахви вирізали, дружині пришили і відвезли її в палату. Чую: «А цього куди?» – «Відвезіть в ординаторську, нехай день там полежить». І ось лежу я там на самоті, відходжу від наркозу і міркую: «Так, відпросився лише на день, а якщо мені тут ще день лежати, то треба просити довідку або лікарняний. Випишуть, а там буде вказано, де видано – в гінекологічному відділенні обласної лікарні! У нас на роботі, як в селі, – вмить про все дізнаються. І тоді які тільки підколки не почнуться!» Від такої перспективи мене охопила паніка. Зірвався я і тихцем у підвал, за одягом. З подвір’я камінчик у вікно палати кинув: «Передайте моїй, що я додому поїхав». Наркоз почав відходити вже на автовокзалі. Відчуття, скажу я вам, специфічне. Але терпиме. Поправився 100 грамами горілки. Коли прийшов час знімати шви, без горілки теж не обійшлося. Приятель навідріз відмовлявся провести в друкарні цю операцію, поки не випив склянку. Через пару днів шов, звичайно, розійшовся. Залишився шрам завбільшки, як п’ять копійок. Коли випадково хтось побачить його і запитує, звідки він у мене, відповідаю недбало: «Та, це я доньку народжував».

Якось

ВЕСІЛЛЯ

Був я свідком на весіллі. Треба сказати, я на стількох весіллях перебув, що не кожному професійному тамаді під силу. Словом, йде весілля. Якраз та його частина, коли всі по черзі вітають молодих і виголошують тости. Ну, спершу батьки, потім родичі, друзі, і по низхідній. І ось встає подруга нареченої, дівка така нічого собі, правда, трішки піддатенька вже, і починає: «Я Світланку (наречену) знаю дуже давно. Ми познайомилися, коли вона ще з Пашкою жила. Так, Пашо? (Кивок хлопцеві праворуч від нареченого. Всі з цікавістю дивляться на Пашу. Шум за столом стихає, тиша – муха не пролетить, всі, затамувавши подих, слухають далі.) Потім, коли вона від Пашки до Вовки пішла – он він, Вовка, скраю сидить, не дасть збрехати – ми посварилися і десь півроку не розмовляли. (Всі гості переводять погляд на Вовку.) Але коли вона з Сергієм зійшлася, а Сергія я знаю, як облупленого, ми ж з ним до цього три роки разом прожили… Так, Сергію? (Кивок пацану зліва від батьків нареченої. Всі гості з цікавістю дивляться на Сергія). От тоді вже ми з Світланкою стали, як рідні сестри, нерозлийвода…» Коли цю подругу три баби тягли через поріг з метою виставити за двері, вона впиралася і обурено кричала: «А що я такого сказала? Що я такого сказала?»

Колись

СОБАКА

Спілкувався з художниками однієї дизайн-студії. Напевно, всім знайома вічна проблема спілкування з замовником: «В цілому непогано, але ось тут би, може, краще не так, а отак?» Через день: «Ні. Стало тільки гірше. А може, ось так?» І т.д. і т.п. Всі спроби дискусій художника на тему “я краще знаю” або “так я вже пробував” не мають належного результату. Замовник платить гроші, тож йому хочеться замовляти музику. Така специфіка роботи. Власне, історія. Працював у них один художник, який на кожну закінчену роботу перед тим, як показати замовнику, ляпав собачку. Собачка зовсім не підходила ні за стилем, ні за змістом. Потім довго сперечався щодо необхідності її в загальній композиції. Насилу давав себе переконати забрати її. Ну, і після описаних процедур з вуст замовника, як правило, звучало: «Ну ось. В іншому все дуже навіть непогано. Приймається».