Якось

МАЛЕНЬКА

У мене є знайома, а у неї є сестра Галя. Знайома нормального росту, а сестра – невисока. Ну, зовсім маленька. Тобто карлик. Але карлики не люблять, коли їх так називають, а люблять, коли їх називають просто маленькими. Їй років під тридцять, і вона працює годинниковим майстром. Дуже хороший майстер. Та й людина непогана. А у них, у маленьких, своя тусовка. Міжміського масштабу. Їх не так вже й багато, і вони спілкуються між собою, переписуються, дружать і їздять один до одного в гості. І ось якось Галю запросили на весілля до друзів, таких же маленьких. Ну, вона купила подарунки, зібрала валізу і поїхала. Ми її провели, звичайно, і посадили на поїзд. Там її теж зустріли. Весілля закінчилося, і там її посадили на поїзд назад. Ну, а ми вже тут приготувалися зустрічати. Поїзд приходить вночі, транзитний, стоїть три хвилини. І ось на зворотному шляху трапилася з нею така біда. Вдень, коли вона ​​у поїзд сіла, попутники по купе закинули її валізу наверх. Потім всі полягали спати. А вночі вона прокидається, за півгодини до прибуття, а в купе нікого! Всі зійшли. А валіза там, нагорі, в багажному відділі. Що робити? Будити провідника. Одяглася, побігла. Провідника немає. Вагон спить. Побігла назад. Дивиться, в сусідньому купе двері відчинені. Заглянула – спить мужик на нижній полиці. Вона давай його трясти: “Дядьку! Дядьку! Допоможіть, будь ласка, валізу зверху зняти!” Мужик очі відкрив, дивиться на неї очманіло і каже: “Та зніму я валізу! Але ти встань з колін! Ми що, звірі чи люди?!” Коли мужик зрозумів, хто перед ним на колінах стоїть, оторопів ще більше. Словом, коли поїзд прибув на перон, на платформу зійшов величезний, під два метри, мужик у трусах, в одній руці він тримав валізу, а під пахвою – нашу Галю. Обережно поклав її на землю, пригрозив нам пальцем і хрипким сонним голосом сказав: «З глузду з’їхали, саму її відпускати?» І поліз назад у вагон.

Колись

Знайомий розповів. Була у нас в далекому дитинстві дразнилка “Купи слона”. Думаю, вона у багатьох була, але дозвольте нагадати, як це працювало. Підходиш до якогось кренделя зі своєї ж середньої групи дитсадка, тицяєш його під бік і кажеш: «Купи слона!» Він, зрозуміло, відповідає: «Якого слона?» А ти у відповідь: «Усі говорять, якого слона, а ти купи слона!» І так по колу. Коли ж крендель зовсім із себе виходить і волає нарешті “Відчепись!”, ти у відповідь все так же заявляєш: «Усі говорять відчепися, а ти купи слона!» Це було в дитячому садку, понад сорок років тому, а дивись, жарт став у нагоді, і то зовсім недавно. Я вже близько 19 років живу в Америці, і в мене вже років 18, як є кредитка від однієї дуже відомої в США кредитної компанії. І ось якось сплю я рано-вранці, аж раптом дзвінок. Баньки пролуплюю, бубоню в телефон: “Добрий день”, а мені у відповідь з диким індуським акцентом: «Ми телефонуємо вам з кредитної компанії (називає ту саму, послугами якої я всі ці роки користувався), ми вас вітаємо, можете відкрити у нас кредитний рахунок». Я ще не зовсім прокинувся, тому відповідаю ввічливо: «Та є в мене у вас рахунок…» Індус мене навіть дослуховувати не став, відразу перебив: «У всіх є рахунок, але ми вас вітаємо, ви можете відкрити рахунок у нашій компанії!..» Я прокидаюся трохи більше, кажу: «Ви мене не зрозуміли, у мене вже є цей ваш рахунок…» Індус знову договорити не дав, заволав, як навіжений: «Звичайно, у вас є рахунок, але ми вам пропонуємо рахунок у нашій компанії!» Так, тут я прокинувся зовсім і зрозумів, що це мені нагадує. Тому дуже ввічливо перепитав: «Як вас звати?» Індус затнувся, відрекомендувався Джеймсом. З нього такий Джеймс, до речі, як з мене Раджив який-небудь. «Дуже приємно, Джеймсе, – відповідаю. – Дякую за пропозицію щодо кредитного рахунку. А ви слона не купите?» – питаю. «Так, куплю слона, – волає він, не розібравшись у ситуації. – Але наша компанія надає вам кредит у розмірі…» – «Та всі говорять, що кредитна компанія надає, – відповідаю, вже зовсім прокинувшись і холоднокровно. – А ви слона купіть?» – «Якого слона?» – нарешті втрачається індус. «Та всі говорять, якого слона, а ви купіть», – продовжую я. «Наша компанія вам дасть можливість!» – нарешті приходить індус до тями. – «Та всі так кажуть, що компанія дасть можливість, – ввічливо перериваю Джеймса. – Але ви слона купіть»… Я його хвилин двадцять так марудив. Ну, просто не знають індуси наших дитячих підколок. Але свого я домігся – індус кинув слухавку першим, а мені після цього ні він, ні будь-хто інший з цієї компанії не телефонував.