Вивихи від Моха

Днями

БОБІК

Невелику групу мисливців закинули вертольотом до лісника. Простора поляна, старенький, але міцний будиночок, літнього віку лісник відрекомендувався Потапчуком – нічого незвичайного, крім одного. Навколо суцільною стіною ліс, немає жодної дороги, яка б вела до галявини, а вони на гелікоптері покружляли чимало, шукаючи її, а біля будинку припаркований УАЗ «Бобік». І перше питання від мужиків з рушницями не про місцеву дичину і полювання, а як цей УАЗ сюди потрапив, вертольотом чи що? «Та ні, – відмахується Потапчук, – який вертоліт? Своїм ходом я його сюди пригнав». Мужики з недовірою оглядаються на непрохідну гущавину. Вирішивши, що лісник неправильно щось зрозумів, один із них, тикаючи пальцем на «Бобік», запитує ще раз: «Ось ця машина як сюди потрапила?» – «Ну, сказав же, своїм ходом, а я за кермом був». – «Брешеш! Не може такого бути», – почав кип’ятитись головний. «Ні, не брешу, можу заприсягтися». – «А що покладеш?» – «Давайте посперечаємось на тисячу баксів!» І мисливці, народ не бідний, швидко зібрали штуку. «В мене немає таких грошей». – «З вас – місячна зарплата. Йде?» – «Гаразд, згоден». Один із мисливців, пародіюючи Шварценеггера з «Червоної спеки», вимовив: «Які ваші докази?» І всі мисливці почали чекати пояснень лісника. «Технікум лісового господарства я закінчив у 1974-му, – почав Потапчук. – І мене призначали сюди головним лісником. Чому такого сопляка відразу призначали на таку посаду, запитаєте ви? Тому що в ту пору тут були лише поля і ярки, і ніяких дерев. А десь нагорі вирішили засадити ці краї лісом. Побудували в полі будиночок, виділили мені належний за посадою «Бобік», оцей самий. І механізованим способом засадили всю округу молодняком. За кілька десятиліть молодняк перетворився на гущавину. А УАЗ тут так і залишився. Ось і всі докази». Бакси Потапчукові все ж вручили, хоча він довго відмовлявся їх брати.

Якось

ІНФЛЯЦІЯ

На початку 90-х працював один мужичок на виробництві. Посада невелика, а машина – старенький «Москвич 412». І ось одного ранку їде він на роботу. На світлофорі “наздоганяє” в зад «Жигулі». Такого ж року випуску, як і його «Москвич». «Винен. Не заперечую. Тримай 3000 купонів». – «Ні. Викликаємо ДАІ». – «Ну, ні то ні. ДАІ то ДАІ». Приїхала ДАІ. Протокол огляду. День втрачено. У призначений день суд. Рішення суду: «Винуватцю заплатити штраф 1200 купонів». Власник «Жигулів» аж підстрибнув: «Як 1200!» – «Я ж тобі на місці пропонував 3000, а ти – ні, ДАІ викликаємо». Це ще не все. Далі було продовження. Папір з суду прийшов на підприємство, в бухгалтерію: «Стягнути з зарплати 1200 купонів». Викликають нашого героя в бухгалтерію, розпитують, за що і як. Ну, він розповів, так, мовляв, і так. Хотів по-доброму, а власник «Жигулів» хотів більше зірвати, через суд. Бухгалтерія і пропонує: «Добре. Ми йому щомісяця по 100 купонів поштою будемо відсилати. У рішенні суду ж не сказано, щоб гроші виплатити всі і відразу». Через місяць власник «Жигулів» телефонує нашому герою на домашній і кричить: «Як так, мало того, що по 100 купонів щомісяця, то я ще й за переказ повинен платити!» А на початку 90-х інфляція була сильна. На початку року 1200 купонів ще були гроші, а до кінця року за 3000 можна було купити пачку цигарок. Не будь жадібним.

Колись

ВИГРАШ

У першого чемпіона світу з шахів Вільгельма Стейніц частенько бували проблеми з грошима, точніше, з їх відсутністю. З цієї причини він часом змушений був заробляти собі на життя, граючи в кафе «Гамбіт» у шахи на гроші. Одного разу він знайшов дуже вигідного партнера, який платив цілий фунт стерлінгів за програну партію. Стейніц у цих партіях давав йому коня вперед і регулярно вигравав. Хтось із друзів чемпіона світу дав йому добру пораду: мовляв, непогано б разок і програти, а то, чого доброго, можна і втратити такого вигідного клієнта… Стейніц так і вчинив: в одній із партій він підставив свого ферзя і негайно здався, після чого запропонував зіграти наступну партію. Але його партнер вискочив з-за столика з радісним криком: «Моя мрія збулася – я виграв у чемпіона світу!» З цими словами він вибіг на вулицю, і з тих пір у кафе« Гамбіт» його більше не бачили.