Вивихи від Моха

Днями

РАХУНОК

– Як вам вдалось прожити 50 років з чоловіком без жодної сварки?
– Дуже просто. Коли ми одружились, мій чоловік посадив мене на віз, і ми поїхали додому. Поки ми їхали, один із коней спіткнувся, і він спокійно сказав: “Раз”. Через 15 хвилин цей кінь спіткнувся ще раз, і він сказав: “Два”. І вже коли ми під’їжджали до воріт, цей самий кінь спіткнувся втретє. Він сказав: “Три”. Потім він зійшов з воза і пристрелив коня. Я, звичайно, почала кричати, наробила шуму, почала жаліти бідну тварину…
– І що?
– І він сказав: “Раз”…

Якось

ДОЛАР

Розповідають, що на початку 2000-х один український підприємець-мільйонер Саша М. поїхав у відпустку в Африку. Для повноти картини треба сказати, що, по-перше, Саша був дуже багатий, по-друге, у відпустки їздив регулярно, по-третє, в Африку поїхав вперше і був відсутній тижнів зо два-три. Повернувся сповнений вражень. Як годиться, зібрав менеджерів вищої ланки, а також просто шанованих співробітників у себе в приймальні, щоб розпити трофейну пальмову горілку, запиваючи її трофейною кавою під розповіді про Африку. «Я як у Чуковського в “Докторі Айболить” побував, – захлинався враженнями Саша, – і в Сахарі, і в Гвадалахарі, і на Лімпопо, і гіпопотама бачив, і на сафарі їздив. А знаєте, скільки там проститутка коштує?» – «Скільки?» – запитали шановні співробітники. – «50 центів!» – відповів Саша. У приймальні повисла гробова тиша. «А що ви на мене так дивитеся, – здивувався Саша, – я дав долар».

Колись

На підприємстві, де я колись працював інспектором з техніки безпеки, була одна дама (казали, що вона була якась родичка чи то директора, чи головного інженера, тому їй і оклад дали максимально можливий за тарифною сіткою), яка дуже любила показати, який вона важливий начальник, і сунула свій ніс скрізь, де треба і де не треба, і за це робочі її сильно недолюблювали. Одного разу вона зайшла в механічну майстерню. Там стояло таке здоровенне електроточило за габаритами майже як холодильник, коло діаметром сантиметрів 80, не менше. Після кожного вимкнення точила це коло ще довго за інерцією крутилось з тихим шерхотом, хвилин 10 точно, поки само поступово не зупинялось. Загалом, нічого незвичайного, точило як точило. Так ось, заходить у майстерню ця тітка, шукає, до чого б докопатися, звертає увагу, що коло щосили крутиться, а на ньому ніхто в даний момент не працює. І тут вона починає кричати, мовляв, чому його не вимкнули, якщо воно вам не потрібне?! Перевитрата електроенергії, безпека, бла-бла-бла… І погрожує написати доповідну, щоб їх усіх позбавили премії. Там був один майстер, пенсіонер дядя Коля, веселий такий мужичок, він їй і каже: «Так воно ж вимкнене. А крутиться, бо головний механік ніяк гальмо на ньому не полагодить, він взагалі про техніку безпеки не думає. Ми вже скільки скаржимося, все марно, ось ви і напишіть на нього доповідну, нехай його премії позбавлять». І що б ви думали? На найближчій планірці, коли директор запитав, у кого до яких служб є термінові питання, вона встає і на повному серйозі заявляє: «У мене претензії до головного механіка. Як вам не соромно, на вас робочі скаржаться, негайно відремонтуйте гальмо на точильному верстаті або я складу на вас акт про порушення техніки безпеки!» Механік в шоці, мовляв, яке ще гальмо на жорні? Решта теж не врубуються, про що мова, там же сиділи всі грамотні люди, начальники цехів, відділів, природно, у них в голові цей пазл ніяк не міг скластися. Найшвидше дійшло до директора (який раніше сам був головним механіком і прекрасно знав, чого можна чекати від своїх робочих), що вони її просто розвели, і він швиденько перевів тему на інше, щоб цю дурепу не ганьбити.