Вивихи від Моха

Днями

МЕДОГЛЯД

Реальна історія. Бачив на власні очі. Техогляд, пардон, медогляд – щорічний, плановий – для викладачів університету. Професура в універах, як відомо, далеко за і близько до… Черга біля кабінету психіатра і нарколога. Кожного, хто виходить, запитують: «Ну як, що питала?» Черговий професор, витираючи піт, каже: «Здав»! – «Що питала?» (Мається на увазі лікар, психіатр.) «Просила намалювати стрілки годинника на «за п’ятнадцять четверта» і питала, скільки буде 13 додати 76! Усно!» – «Оце валить!»

Якось

ПАРКОВКА

Історія про шкоду хамства. Сталося це декілька років тому. Жив я тоді в Києві. Поїхав я якось раз на авторинок для свого “бегемотика” дещо прикупити. Їду, шукаю, де припаркуватися. Парковка цікава – тісна, в кишені, з двох сторін напарковано купу машин, посередині проїзд, але є кілька заїздів-виїздів. Начебто пригледів одне місце трохи попереду, але бачу, що на нього планує заїхати якийсь мужик на дешевих «Жигулях». Мужик приїхав раніше за мене, просто пропускає одну машину на виїзд з парковки. Ну що ж, нема питань – не претендую, пошукаю ще. Мужик киває мені здалеку – мовляв, дякую. Киваю у відповідь. Тут раптом прямо переді мною якась машина показує, що виїжджає. Випускаю її, швиденько паркуюся, виходжу з “бегемотика” і дивлюся, як розгортаються події. А вони таки розгортаються. Якийсь молодий пацан, років 20-22 на вигляд, на старому, але великому джипі спритно проскакує повз мужика на «Жигулях» і займає парковку. На обурений гудок мужика з недбалою посмішкою показує “фак”. І гордовито поглядає на свою подружку, яка сидить поруч… Мужик на «Жигулях» все-таки примудрився припаркуватися неподалік. Я ще здивувався, як він їздить на своєму пепелаці – «Жигуль» мав помітний крен на ліву, водійську, сторону. Мужик вилазить з машини. Крен у «Жигуля» тут же зникає. Мужик випрямляється. Нічого собі! Зрозуміло, чому був крен. Зріст – понад два метри, вага за 140, величезний голений череп, на якому навіть через порослу щетину видно моторошний шрам. Загалом, суворий чоловік виявився. Я про себе ще подумав, що саме завдяки таким персонажам деякі племена вірили в походження людей від ведмедів. Злегка насупившись, мужик підходить до хлопчиська на в’ялому джипі і просить того вийти з машини поговорити. Пацан сидить з кам’яним виразом обличчя, мовчить і дивиться прямо перед собою. Подружка пацана теж вдає з себе манекен – скляний погляд перед собою. Обидва, схоже, навіть не дихають… Я посміхнувся і пішов у своїх справах. Хвилин через п’ятнадцять, купивши, що планував, за чим приїжджав, виходжу назад на парковку. Мужика вже там не було. А “солодка парочка” так і сиділа в машині, зображуючи з себе кам’яних ідолів. До сих пір гадаю, попісяли вони у штани чи ні…

І взагалі…

В одному містечку помер старий молочник. На його місце приїхав новий і почав вранці розвозити свіже молоко. А всі молочники до нього в цьому містечку завжди трохи розбавляли молоко, він же не захотів продовжувати цю погану традицію і став продавати молоко нерозбавленим. Жителі на другий день накинулися на нового молочника з претензіями до якості і смаку молока, і тоді він пішов до рабина за порадою. Рабин вислухав молочника і сказав: “Так уже влаштована людина. Якщо їх довго годувати брехнею, то потім до правди вони ставляться з відразою”…

Цей рабин був великим майстром ораторського мистецтва. Він говорив своїм учням: «Кожен раз, коли вам хочеться продовжувати говорити, знайте, що прийшов час зупинитися і замовкнути. Оратор повинен перебувати в гармонії не з аудиторією, а зі словами, які він вимовляє. В ту хвилину, коли тобі вдається побачити і почути себе збоку, знай, що слова твої віддалилися від внутрішньої істини».