Уже майже місяць я живу та навчаюсь у Польщі, в Жешуві. За цей час встиг трохи вивчити місто, познайомитися з його основними «містотворчими» місцями, знайти тут хороших друзів.

Але цього разу не про пам’ятки, а про речі значно приземленіші. Не можу не розповісти про місцевий громадський транспорт.

Проїзд у громадському транспорті тут, у Жешуві, дешевим назвати важко, особливо у порівнянні з українськими зарплатами.  Ціна коливається від півтора до чотирьох злотих, це залежить від категорії пасажирів та проїзних документів.

Зате автобуси надзвичайно комфортні – просто казка. Здебільшого це новенькі  «Мерседеси» із зручними м’якими сидіннями, з дверима, що  відкриваються не водієм, а через сенсорні кнопки, які за потреби та при повній зупинці транспорту натискають самі ж пасажири (думаю, це елемент логістики для комунального транспорту).

Їздити таким транспортом – саме задоволення, чого ніяк не скажеш про наші франківські тролейбуси чи то «маршрутки». Останні відсутні в Жешуві як явище.

Попри всю цю європейську чистоту та акуратність їхнього громадського транспорту, все ж основне, що мені подобається, – це пунктуальність руху автобусів. На кожній зупинці є дошка з переліком всіх номерів маршрутів, що зупиняються на ній. Відхилення зазвичай становить не більше хвилини, а переважно вони йдуть рівно-рівно за розкладом.

І якщо у Франківську люди часто приходять на зупинку із запасом часу, бо не знають, коли і що їхатиме, то тут всі заходять зі смартфонів на спеціальний сайт, де є вся інформація про всі маршрути й усі зупинки. Просто і зручно. Ніхто не поспішає без потреби.

І ясна річ, що жоден автобус не сходить з останніх декількох кіл маршруту, бо водій не бажає їхати чи замало пасажирів. У нас це звичайна справа: маршрутки нерідко сходять з рейсу за годину чи й більше до завершення свого робочого дня.

Навесні в Івано-Франківську багато говорили про нову схему руху та потребу у великому комунальному транспорті, що мав би замінити маленькі та незручні буси. Приїздили фахівці з Євросоюзу, щось вимірювали, досліджували, писали – та й поїхали. Кажуть, що працюють над цим. Щось придумають – покажуть. Дуже сподіваюся, що принаймні у них вийде. Так кортить у рідному місті їздити у новеньких автобусах від «Мерседесу», а не в «Богданах» із поламаними кріслами і скрипучими дверима зі шпарами. Чи дочекаємося?

Микола ГАВРИЛЯК, засновник «Типового Франківська»