Обличчя нашого міста

  • Якось так вийшло, що головним постачальником харизматичних облич нині стала Британія. Королівські онуки з принцесою Кейт, Х’ю Лорі, Бенедикт Камбербетч, Джеймс П’юрфой, Мартин Фрімен і вся акторська гвардія Деніела Редкліфа (Гарі Поттера) відтіснили на другий план голлівудівські підборіддя, орлині профілі кінематографічних латиносів та гладенькі вилиці італійських акторок.
    Аристократизм знову входить у тренд, і модні журнали зменшують гонорари моделям з пейзанною зовнішністю. Власниці кругленьких личок, власники грубо обтесаних сержантських пик щезають з рейтингів сексуальності, а рекламні авіаносці повертають свої гламурні носи в бік облич породистих, тонко зліплених і шляхетно видовжених.
    Відповідно, знуджений погляд естета починає блукати навсібіч, намагаючись відшукати у навколишньому натовпі щось подібне. Щось естетично й спадково приналежне до того давнього світу, де формувались архетипи. Й відразу починаються відкриття. Виявляється, що в Івано-Франківську жінки і чоловіки належать немов до двох різних історичних епох.
    От і не вір генетикам. Ще не так давно я щиро сміявся з досліджень, які відносили жінок в Україні до стрижневої структури місцевої популяції, чия генетична матриця сягає праєвропейських часів. Виявилось, що хлопці з пробірками таки мають рацію. Стабільна основа жіночої зовнішності на Прикарпатті сягає глибин тисячоліть, а чоловіки більш різноманітні, приймають на себе тілесні ознаки усіх тих пізніших завойовників та кочових етносів, які проходили тутешніми землями в пошуках кращої долі й плодючіших ґрунтів.
    До речі, історики стикаються з таким парадоксом не вперше. Єгиптологи два століття ламали голови над дивною особливістю зображень давніх мешканців долини Нілу. На всіх фресках давньоєгипетські жінки (окрім чорношкірих нубійок) мають світлішу шкіру, аніж чоловіки. Попервах цю відмінність списували на незмінний живописний канон та звичку східних жінок уникати засмаги. Але в наш час, коли з єгипетських мумій видобули викопне ДНК, виявилось, що жінки давнього Єгипту були більш стабільними носіями палеоазійського генофонду, аніж їхні чоловіки і коханці. Адже до берегів Нілу предки будівничих пірамід прийшли з Аравійського півострова.
    Тобто коли єгиптянка народжувала хлопчика, то він за зовнішніми ознаками виходив більше африканцем, а коли дівчинку, то тій у спадок практично незмінними перепадали древні гени азійських предків. Те саме і в Україні. Якщо конче хочете мати в родині когось, зовнішньо подібного на трипільських ратаїв, робіть дівчинку. Бо в нащадках чоловічої статі можете отримати генетичне вітання не лише від давніх аріїв, але й від фракійців, сарматів, касогів, кельтів, утигурів, хорватів, печенігів, угрів, татар, євреїв, литвинів, поляків, німців або росіян. Даючи таку пораду, я, зрозуміло, далекий від будь-яких расових чи етнічних упереджень. Всі вітання вітаються. Просто часто-густо зустрічаю серед наших добрих містян щирих фанів Трипільської культури. І чомусь здебільшого саме серед тих чоловіків, на обличчях яких залишили помітний слід войовничі й мандрівні предки з Великого степу.
    Такий-от парадокс.
    Навіть на перший, етнографічно не напружений, погляд видно, що франківські дівчата і жінки належать до більш давньої популяції, аніж чоловіки. Серед облич франківських представниць чарівної статі можна знайти точні копії жіночих зображень, які викарбувані на прадавніх стелах Урарту, Персеполіса, Сард і Нішапура, які прикрашають найдавніші пам’ятки ахейської та крітської цивілізацій. Серед чоловіків такі подібності та інші «ассірійські портрети» зустрічаються помітно рідше.
    Власне, людські обличчя є найпрекраснішим і естетично найцікавішим із того, що можна нині побачити в Івано-Франківську. Попри бридку архітектуру новобудов, неоковирні монументи, занедбані вулиці та придбаний на «секондах» одяг, ці обличчя тішать око довершеністю форм і несподіваними комбінаціями ознак, отриманих, певно, ще за тих сивих часів, коли людство змагалось за майбутнє з неандертальцями та загадковими мешканцями Денисової печери.
    Пам’ять народів, на жаль, не зберегла палеолітичних легенд та переказів. Можливість «пірнути» на таку історичну глибину дають нам генетика з археологією.
    Вчені (як не смішно, британські) стверджують, що одна з семи праматерів сучасної європейської людності мешкала в нашій географічній локації. Десь у Придністров’ї 60-55 тисяч років тому. Можливо, ця достойна і плодюча жінка, імені котрої ми ніколи не дізнаємось, народжувала наших предків в одній із печер Дністровського каньйону. Як би там не було, але у ДНК дев’яти з десятка мешканців нашого міста присутні її гени.
    В останній час міський ландшафт урізноманітнили обличчя інших рас та народів. Глобалізація бере своє. Це вселяє надію, що пророцтва про перетворення Франківська на місто-привид не здійсняться. Нащадки майбутніх міжрасових шлюбів отримають у спадок гени найдавніших на планеті африканських кроманьйонців, мешканців Центральної Азії та Китаю. Вулиці наповняться обличчями, сформованими ще не баченими поєднаннями ліній спадковості.
    Можливо, тоді, через півстоліття, вони гармоніюватимуть кращій, аніж теперішня, міській архітектурі.

    Володимир ЄШКІЛЄВ

     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!