Нас віддаляло від лінії фронту якихось 300 — 400 метрів. Там, на вулиці Грушевського, палав вогонь революції — горіли шини, і лунали поодинокі постріли та вибухи гранат. Лікаря! Лікаря! – кричали час від часу з передової. Але ми всього цього вже не чули, надворі було -18 і ми з друзями пішли погрітися у цілодобове кафе Про війну тут нагадував лише телевізор: у кутику екрану наживо транслювали вогонь, чорний дим і те, як люди підкидали в багаття нові і нові шини, не зважаючи на потік води з того боку барикад. Я на хвилинку відвернувся, а коли знов поглянув у бік телевізора — побачив його. Здавалося, він просто вийшов з екрану. На його куртці і штанях був лід. “Поливають людей, суки, не на вогонь лиють, а на нас, – відповів він на мій погляд, знімаючи куртку. – Добре, що я підготувався і купив прорезинений одяг.” Він сів за сусідній столик. “Давайте пригостимо його”, – запропонував один із друзів. Ми покликали офіціантку. “Хочемо вас пригостити; віскі?”, – запропонували чоловікові. “Но, но, це я вас пригощу”, – усміхнувся він. Пересів до нас. Познайомилися. В., народився у Караганді (Казахстан; очевидно, батьки були репресовані в СРСР), жив у Івано-Франківську, останні 12 років — Торонто, громадянство — Канада. “У Канаді постійно показують про українську революцію. Я, коли побачив, що вбили людей, разом із другом прилетів. Боявся, що не пустять, але як бачите, тут,” – сміється.  “А як на передову потрапили?” – питаємо. “О, зразу важко було розібратися, бо багато думок різних. Але поговорили з людьми і зрозуміли, де варто бути.” Він бізнесмен, але про це говорити не хоче, зате радо розповідає про “поліційну державу” Канаду і про суспільний договір між громадянами і владою, завдяки якому Канадський уряд зараз знає, де він і зможе захистити у разі потреби. У Віталія нема канадського акценту, правда, замість так і ні він каже є і но. Світає, розходимось, В. просить знайти армійські каски — мовляв, інші не допомагають. “Якщо тут знову почнеться загострення, 30 — 40 людей з Торонто тут я вам гарантую”, – тиснучи на прощання руку, каже В. 

Олег КРИШТОПА