Основний момент уже з’ясовано: Янукович більше не президент. Ще кілька днів тому ми достеменно не знали, наскільки все це затягнеться. Видавалося, що все може протривати ще не один місяць, або ж навпаки, що фінал буде вже наступного дня.

Але поки ми страждаємо, боїмося, переймаємося, Бог веде свій промисел. І вже відійшла від нас Небесна Сотня, і «пливе кача по Тисині», квіти, свічки, сльози, розпач і неусвідомлення до кінця масштабу трагедії. І, як завше, основна увага до загиблих, і поодинокі голоси про сотні скалічених, про яких невідомо хто подбає. А якщо зважати на найближчі важкі роки для України, то можна з певністю говорити, що вже зараз треба робити все, аби не забути про цих людей. Вони, на жаль, як і після всіх війн, можуть виявитися покинутими напризволяще.

Вояки повертаються з фронту, ешелони ідуть на захід, у вагонах за звичкою вони вітаються «Слава Україні!» і встають разом проспівати «Душу й тіло ми положим». І всі вони вірять – навіть ті, хто не вірив – вірять десь у глибині душі, що все відтепер буде по-іншому, що все це було недаремно і це майданне єднання душ не мине ніколи. Ця правда і кров освятили все. І такі почуття, принаймні в ці дні, не похитнути. Так і має бути, бо хто заплатив високу ціну, має отримати бодай якийсь відчутний, хай і неосяжний, розрахунок.

Вони їдуть додому, де все треба починати спочатку, де добрі люди і водночас здебільшого такі, які не збагнули вповні, що ж там було посеред пострілів, вогню, криків, муки й жаху.

А країна поки що така, як і була, та й врешті не може бути іншою: налякана і спрагла надії та спокою. Ті, хто пережив у житті трагедії, кажуть, що найкращим засобом порятунку і здобуття душевної рівноваги є праця. На неї і сподівання. Люди готові працювати й терпіти. Саме в цей час до них варто звертатися владі, кажучи всю правду про те, що буде сутужно і важко. Віддавши шану героям, необхідно зробити цей наступний нелегкий, але такий необхідний крок.

Найбільшою загрозою зараз для усіх надій і сподівань на зміни, на краще життя є щурі – такі сірі, непримітні, вертляві істоти. Вони навіть кидаються людині на горло, якщо загнати в кут. Зараз, без перебільшення, в кожній державній установі є такі щури. Їхнє основне завдання – вижити за будь-яку ціну, не втратити посад, зарплат, пільг, пенсій. І не важливо, що це професійні нездари, совки, які чекають подачки і стоять біля безконечного життєвого конвеєра, і навіть якщо щось створюють, то таке ні одягнути, ні з’їсти, ні використати неможливо. Але вони зараз, як завжди, будуть найпершими патріотами Майдану. Вони навіть звинуватять у неповазі тих, хто був на Майдані. У них будуть патенти, посвідчення, документи з гербовими печатками про те, що всі зміни в країні зробили вони, навіть ті, які ще не сталися.

Для кожної влади ці хитрі, підлі морди справжній подарунок: вони не нарікають, вони не висловлюють спротиву, у них нема творчих думок, у них одне завдання – бути якомога лояльнішими, зливатися з будь-якими  зовнішніми кольорами і, звичайно, цькувати інших. А їх вони відчувають інстинктивно, адже це чужі: молоді, творчі, мужні.

Герої полягли недаремно: їхня жертва відкупила гріхи наші і землі нашої. Їхня кров свята. І це варто повсякденно пам’ятати. Усе вмістилося лише в кілька днів. У неповному тижні – злам історії великого народу.

Але не забуваймо про щурів, вони вже зараз ласо дивляться на наше горло, навіть коли ми їх ні на що не провокуємо. Лише повністю знищивши цю цинічно нелюдську систему, зможемо піти в майбутнє іншими. І якщо навіть не ми, то бодай, як це дуже часто повторюємо, наші діти та внуки.

 

Іван КОСТЮК