Упродовж останніх тижнів на Прикарпатті по-весняному «загострилася» діяльність так званих народних люстраторів, які все більше викликають подив у простих громадян своїми недолугими вчинками. «Ховаючись в шафах» біля входу, намагаються запобігти вступу на посаду новопризначеного виконувача обов’язків начальника обласного УМВС, перешкоджаючи роботі міліції в забезпеченні елементарного правопорядку на вулицях міста та розкриттю резонансних злочинів.

Тим більше, що ставлення до нового очільника у підлеглого колективу співробітників міліції, абсолютно позитивне як до професійного та чесного правоохоронця, який за час служіння в лавах МВС України вивчив майже кожен район області де успішно боровся з кримінальними злочинцями. Але зараз йому закидають саме те, що він, пройшовши не легкий кар’єрний шлях, працював в керівництві УМВС. У борців люстраційної справи будь-яких негативних фактів щодо виконання ним службових обов’язків взагалі немає, але спротив чиниться по принципами «а баба-яга проти» чи «нам не до сміху».

Також, штабним люстраторам не до вподоби кандидатура новопризначеного прокурора. Причини знову ж таки незрозумілі. Те ж саме з пропозицією від СБУ по керівнику обласного управління держбезпеки.

Зате голова обласного штабу спротиву з колегами з інших не формальних громадських об’єднань звертається з листом до голови СБУ з проханням призначити керівником Служби безпеки області полковника Р. Бубну. Виходить «новоспеченим» патріотам Прикарпаття таки шалено до вподоби є людина, яка розпочинала свою кар’єру в комуністичному КДБ, а потім, присягнувши на вірність українському народу, в продовж останніх років, будучи першим заступником обласного начальника СБУ, самовіддано обслуговувала політичні антидержавні інтереси «сім’ї», приймала участь в розробці так званих «антитерористичних операцій» щодо мирних народних протестів, а можливо навіть студентського Майдану в Києві.

Реакція мешканців Франківщини на вказані події майже одностайна: «скільки таке може тривати?». У чому ж полягає відмінність у так званих люстраційних підходах до названих відомих особистостей? Постає просте питання: чим же керуються люстратори, якими критеріями, чи надавала їм громадськість такі повноваження, де, коли і в який спосіб? Адже без відповіді на ці запитання і не знаючи, хто вони в минулому, ми не можемо бути певними, що ці «діячі вулиці» є справді люстратори, а не найманці злочинців чи колишніми владоможців, щоби проштовхнути в правоохоронну вертикаль когось зі «своїх». Чи можливо різниця у підходах напряму пов’язана з власними домовленостями та особистими комерційними інтересами?

Висновки, шановне панство, напрошуються невтішні: замість того, щоб працювати ділимо чемодани портфелі, «за що боролись на те і напоролись».

 

Ярослав Сторож,

доцент Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу,

голова правління громадської організації «Центр інновацій та актуальних рішень»