Сашко

  • Хто зайшов на добре відомий сайт «Цензор.нет», щоб уже вкотре перечитати найсвіжіші новини, зауважує, що перші дві позиції серед найбільш значущих подій, які цікавлять відвідувачів, – це інформація про вбивство Cашка Білого.

    Це навіть не викликає здивування, адже Олександр Музичко завдяки кільком роликам у Ютубі, де поводиться як народний Робін Гуд, став віднедавна одразу відомим усій країні. Ситуацію підігріло також відкриття росіянами кількох кримінальних справ проти Сашка Білого за подіями Першої чеченської війни.

    Упевнений, про Олександра Музичка заледве хто чув до недавнього часу. Якщо б не події останніх місяців, цей 52-літній чоловік залишався би відомим вузькому колу тих, хто цікавиться участю українців у національно-визвольних війнах, які велись іншими державами.

    При цій нагоді згадую осінній Львів 1993 року. Я саме вчився в аспірантурі і разом з другом одного дня побачив на вулиці Академічній кілька десятків кремезних чоловіків у захисних одностроях з відзнаками УНА-УНСО. Вони відразу привертали увагу не лише військовим одягом, але й нетиповою для тієї   пори року засмагою. Згодом ми довідались, що це вояки експедиційного відділу УНСО «Арго» привезли з Грузії тіло загиблого побратима на батьківщину. Значно пізніше стали відомі численні подробиці бойових операцій, у яких українці з «Арго» допомагали грузинам відстоювати незалежність. Як згодом відзначив посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе, вони обезсмертили свої імена в історії його країни і ця земля буде довіку їм вдячна.

    Приблизно в той самий час я почув ім’я Сашка Білого, який очолював унсовський батальйон «Вікінг», що воював на боці чеченців у Першій російсько-чеченській війні. Пізніше, вже в еру Інтернету, я почав розшукувати відеоролики із Сашком Білим. Не можу заперечити того, що цей бородатий українець, нагороджений вищою відзнакою Ічкерії «Герой нації», ім’ям якого була названа одна з вулиць у Грозному, привертав до себе неабияку увагу. Він повністю вибивався з нашого типового ряду українців-гречкосіїв. Адже знаємо: нам би якось обійти, об’їхати, обминути. Та як би ще й чогось не сталося…

    А тут війна проти Московії. Хай на боці чеченців, але все одно за нас і за них. З 94-го минуло двадцять років. Я знову переглядаю ролик, на якому чеченський бард Алім Султан співає «Україно, дякую тобі» і згадує в одній зі строф Сашка Білого. Аліма разом з двома товаришами 96-го розстріляли невідомі в міліційній формі в Одесі. Кілька років тому цей ролик переглянуло зо дві-три тисячі відвідувачів, зараз – близько ста тисяч.

    Не знаю, як оцінити те, що сталося. Усередині живе лише одне відчуття: сталося вбивство. На землі зараз ходять аксьонови, жиліни, кернеси, добкіни, беркутівці і ще безліч іншої нечисті. У міліції, яка презентує нову владу, чомусь сили, часу й відваги вистачило, щоби вбити саме Сашка Білого.

  • Не вірю в мєнтовські версії того, як він загинув, тому що, як і кожен притомний українець, не вірю мєнтам. Знаю, що від них найчастіше можна очікувати хіба підлості і злості.

    Також не знаю, яким насправді був Олександр Музичко. Мені, до слова, саме так хочеться його називати. Очевидно, як кожен солдат, що пройшов Афганістан, Чечню та інші військові конфлікти, це не був рафінований інтелігент. Дивлячись інтерв’ю з лідерами «Правого сектору» в Західній Україні на каналі “ZIK” узимку, я зауважив, що його небагатослівність і навіть певна недорікуватість не змінилися з часів Чечні. Солдати взагалі важко змінюються.

    Але при всьому усвідомленні неоднозначності цього чоловіка я чомусь упевнений, що він один із тих, хто без жодного сумніву воював і продовжував би воювати до останнього за Україну. На жаль, цього не скажеш про нинішнього міністра внутрішніх справ. Якось не поєднується його фейсбуківський образ із боротьбою за Неньку.

    І найпронизливіше – це запис Музичка за півтора тижні до смерті із заявою, що він загине від рук мєнтів, а його знищення намагатимуться приписати російським спецслужбам. Як у воду дивився. Із самого ранку про його смерть повідомляли чи не всі провідні інтернет-агенції. МВС зробило заяву десь близько 10-ої. Цікаво, що вони думали впродовж цих кількох годин. Що рішали?

    Оцінити те, що сталося, об’єктивно зараз, очевидно, поки що не може ніхто. Але зрозумілим залишається єдине: вони почали вбивати так само, як ще кілька тижнів тому вбивали ті, що були перед ними. То що, скажете, у нас влада змінилася?

    Іван КОСТЮК

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!