Революція має лише два варіанти продовження. Один з них називається контрреволюцією, інший – еволюцією. До першого скотитись легше легкого, перехід до другого вимагає сильної волі та наполегливої роботи. Ще кілька тижнів, і стане ясно, який варіант обрала Україна. Між тим, увага суспільства потроху перемикається з Криму на той політичний цирк, головна арена якого розташована на Печерських пагорбах. Політики, їхні партії та спонсори виходять на передвиборний старт.

І тут ми виявляємо, що несподіванок майже немає. Картина формується згідно зі звичною парадигмою українського курятника, себто політикуму: скинь ближнього, обіс…и нижнього. Претендувати на найвищу банту теоретично можуть троє. Спробуємо повірити, що жодний з них не стане контрреволюціонером. Спробуємо спрогнозувати три сценарії еволюції.

Найбільш динамічний з них формує ЮВТ зі своєю збірною. Її аналітики чудово розуміють, що за лічені тижні до 25 травня новий передвиборний «велосипед» сконструювати ніхто не встигне. В ситуації цейтноту треба працювати за перевіреними схемами, додаючи до них трошки принагідного креативу. А перевіреними схемами наразі є ситуативне опанування адмінресурсом, ставка на харизму лідера та тотальна компрометація конкурентів.

В складні ігри, що передбачають затратні рекламні кампанії, штабні маневри, етапні меседжі та технічних кандидатів, можна й не грати. Так само за бортом залишаються наївні заклики громадських активістів презентувати програму реформ. Ну дійсно, яка вам програма реформ? Тут навіть не зрозуміло, для якої території її планувати. Сидячи в глибокій дупі, важко заглядати до меню.

Маючи в руках практично всі ключові владні позиції та фронтальну підтримку Держдепу, команда ЮВТ свідомо (й доречно) грає на випередження. 25 травня, як дата виборів, її, в принципі, влаштовує. Зі всіх кандидатів вона найбільш готова. Поки Порошенко визначається зі стратегією позиціонування, Кличко підраховує ресурси та вислуховує капітулянтські поради типу «краще синиця (Київ) в руці», Юлія Володимирівна, як завжди, без жодних комплексів рушила завойовувати електорат.

З цим у неї є певні проблеми. Ядро симпатиків «Батьківщини» формується здебільшого з виборців сіл та районних містечок Центральної України. Електоральні перспективи на Сході і Півдні (за винятком Чернігівщини), як стверджують злі язики з експертного середовища, радше дуже погані, аніж просто погані. Відповідно, бій піде за електорат Західної України. Галичина почула розмову ЮВТ з Нестором. Які зробить висновки, побачимо. Адже здача Криму іміджево працює проти влади. І одними лише зливами в Інтернет цю іміджеву прірву аж ніяк не заповнити.

На відміну від еволюції політичної, ідеологічно-світоглядної еволюції ЮВТ, як видається авторові, не помітно. Її теперішні меседжі продовжують залишатись у старому доброму руслі «бютівського» солідаризму взірця 2008-2010 років: мовляв, бджілки, єднайтесь навколо матки і буде вам щастя. Що не кажи, а в здебільшого архаїчній Україні солідаризм завжди мав, має і бути мати підтримку мільйонів «бджілок».

Що, воленс-ноленс, надає ЮВТ реального шансу на перемогу.

Сценарій Порошенка полягає в тому, що він намагається не розгубити того фантастичного потенціалу підтримки, який заробив за три місяці Майдану. Поки що шоколадний король обирав переважно пасивні іміджеві стратегії – краще мовчати, аніж втрачати. Проте наближається час, коли одним лише стурбованим виразом обличчя електорат не збережеш. Треба щось казати. А казати практично нічого. Знову повторювати мантри про «революцію гідності» після кримських подій якось не випадає. В принципі, ще можна, але з кожним днем все менше споживачів на безпредметний пафос. Звісно, завжди знайдуться люди, готові підтримувати революцію заради самої революції, але з них не збереш необхідних для перемоги відсотків.

З іншого боку, ЮВТ вже оголосила сезон полювання на олігархів. Й не лише на донецьких, а на всіх. В тому числі й на правильних «олігархів-терпил», чий закордонний бізнес руйнує спільний ворог. Й тут навіть мітингових вмінь Луценка не достатньо для повноцінної контратаки на «люстраційному фронті». Та й заповнити відданими спостерігачами передвиборні дільниці Порошенкові буде важко. Адже сформувати з громадських активістів дієву «противкидувальну» мережу вже практично немає часу. В такій ситуації потрібна, щонайменше, серйозна маза з-за кордону. Плюс підмога володарів симпатій – митців та церковних авторитетів.

Залишається лише здогадуватись, куди спрямує спраглий підтримки погляд шоколадний магнат і в якому напрямі він буде еволюціонувати далі. Дехто каже, що Порошенко тяжіє до неоконсерватизму в республіканському дусі. Що для України реально означає ніщо інше, як ще один (можливо, більш поміркований та синдикалістський, аніж у ЮВТ) варіант солідаризму.

Трохи впевненіша позиція у Кличка. На відміну від Порошенка, боксер спромігся збудувати під свою харизму цілий партійний апарат. За наявності відповідних коштів на апаратній базі «УДАРу» можна за лічені дні розгорнути роботу повноцінної передвиборної машини і компенсувати повільну, але впевнену дифузію електоральної підтримки. А ще Кличкові терміново необхідні нові іміджмейкери. Його харизма захитана спогадами людей про майданну сцену і виходи на неї «трійці з бубонцями». Харизму треба негайно ремонтувати. А в умовах цейтноту на таке спроможні лише спеціалісти найвищого класу. Таких в Україні практично немає.

Ще одна проблема боксера – відсутність у його ресурсі надійних й одночасно популярних ЗМІ. Якщо Порошенко завжди може покластись на перевірену та достатньо ефективну команду «5 каналу», то у Кличка така опора відсутня. Врятувати його може хіба що чітка неоліберальна позиція супроти солідаристських проектів (в першу чергу ЮВТ, якої вітчизняні ліберали відверто бояться), що може знайти розуміння у широкої журналістської спільноти. Кличко вже почав рух у цьому напрямі, коли несподівано жорстко відреагував на «казус Мірошниченка-Бенюка». Якщо таки окреслиться чітка лінія протистояння «УДАРу» і «Свободи», це, безумовно, додасть Кличкові у підтримці ліберальних київських та львівських ЗМІ, але, з іншого боку, створить йому небезпечного ворога, здатного розгорнути всеукраїнську кампанію дискредитації спортивного кумира українців.

Специфіка харизми Кличка така, що боксер може еволюціонувати в будь-який бік, згідно з оперативними або, радше, ситуаційними вимогами. Ця ідеологічна непевність також працює проти нього. Електорат нині прагне чітких і зрозумілих меседжів.

Як би там не було, а нам краще йти проспектом еволюції, аніж спуском контрреволюції. Адже останній веде не на майдан Згоди, а на площу Хаосу. 

Володимир ЄШКІЛЄВ