Не забути. Не зрадити

Вони з нами – світлі воїни Небесної сотні. Минає 40 днів, відколи безстрашні захисники Майдану поклали свої життя за Україну. До пам’яті про них ми звертаємося, щоби подолати свої сумніви, слабкість, зневіру. Герої не вмирають – вони вдивляються у нас із фото і відео, знову і знову йдуть у свій останній бій. Разом із оператором і журналістом Русланом Ганущаком згадуємо головні дні Майдану і вшановуємо бійців Небесної сотні.

Руслан Ганущак43 роки, оператор-фрілансер, альпініст. Учасник протестів на Майдані в Києві. Боєць нічної варти підрозділу «Ветерани з народом». Оператор-волонтер «Spilno.TV». Працював на німецьке ТБ  «Перший канал». Знімав протистояння 18-21 лютого на майдані Незалежності та Інститутській. Йому належить перше і останнє інтерв’ю Сергія Нігояна для каналу “1+1″. А також відеозйомка снайперів на Інститутській. Руслан мешкає у Франківську.

 

Правда і обов’язок

«Переконаний, що феномен Майдану не підлягає препарації. Він перестане існувати, як тільки ми розберемо його по кісточках і укладемо в схему. Або увічнимо для поклоніння як іконку. Тому що це – потік, процес, боротьба, і вона все ще триває. Люди хочуть звільнитися від гніту, від наруги, від неправди – а так сталося, що все це уособлював зек і його влада – і почати жити чесно та щасливо. Це була наша позиція і наша правда – наш ракурс Майдану», – означує Руслан.

Він одним із перших зголосився свідком у справі масового розстрілу мирного протесту на Інститутській та надав свої відеоматеріали експертам з Генпрокуратури. За час Майдану – від листопада 2013 до початку березня 2014 – відзняв кілька терабайтів відео. «У ті три дні смертельного протистояння на Майдані та Інститутській постійно працювали більше десяти камер. Якби всі оператори та журналісти надали свої фото та відеоматеріали слідчим, події можна було би відтворити до секунди», – обґрунтовано вважає оператор. Відтак були би ідентифіковані не тільки виконавці, а й замовники кривавої «зачистки».

Від часу протистояння на Грушевського Руслан працював у команді кореспондентів німецького «Першого каналу». «Виходили на Грушевського, в зону активних дій, і працювали там, – розповідає оператор. – Не одні штани були подерті від світло-шумових гранат, які розривалися просто під ногами». Того дня Руслан Ганущак знімав, як «Беркут» двічі відтискав мітингувальників до Європейської площі, а потім вони штурмом повертали свої позиції. Силовики вперше поводилися по-звірячому жорстоко. Нещадно били всіх, хто потрапляв під руки, з насолодою розстрілювали. Руслан був поранений у стегно. Якраз знімав, коли поруч вибухнула світлошумова граната. Бійці спецпідрозділів дробили камінь чи граніт і скотчем обмотували гранати, щоби вони були як осколкові. І ще одну штуку вигадали, пригадує Руслан: коли висмикнути чеку й кинути гранату, то вона підривається через 6-8 секунд. А «беркутівці» затримували кидок на три-чотири секунди, щоби гранати підривалися у повітрі, на рівні очей. Тому було так багато майданівців, поранених в обличчя.

«Кожна людина по-своєму сприймає зовнішню небезпеку. Як альпініст, я маю відчуття межі, знаю, що ризикувати слід до певної міри, щоби зберегти життя. І тому можу сказати, що майданівці проходили небезпеку, що називається, «на емоціях». Як-от польський журналіст. Підійшов з камерою впритул до «беркутівця», що стріляв з дробовика, навів на нього об’єктив і запитав: «Що ти робиш? Та ж то теж є українці!» Його тяжко побили, але – живий».

Німецький «Перший канал» мав на Майдані команду українських журналістів-перекладачів і операторів, які забезпечували відео, прямі включення, коментарі тощо. «Ми зуміли стати посередниками, які відкривали правду, пояснювали, як розгортаються події на Майдані за участю всіх сторін протистояння. Це було дуже важливо, бо цей канал є для Німеччини головним – йому довіряють. Його постійно дивиться Ангела Меркель і весь німецький та європейський політикум. З нашого відеоряду Європа і світ дізнавалися про протест українців, бачили, якою ціною заплатили вони за зміни в країні і свою свободу». Руслан Ганущак наполягає, що всього лише виконував свій професійний обов’язок: «У журналіста є Кодекс честі, він полягає в тому, щоби подавати до кінця правдиву інформацію, не замовчувати нічого».

Пазли чужої гри?

«Три дні, 18-20 лютого, за інтенсивністю проживання подій були для нас, як три тижні», – каже Руслан. Оператор складає їх із окремих пазлів. От вночі з 18 на 19 лютого знімальна група мала записати результати перемовин Кличка з Януковичем. Спікер на Майдан не прийшов, тож група поверталася на місце дислокації в готель «Україна». «Раптом бачимо, що вся Інститутська від барикади, де йде протистояння, і вгору, аж до Нацбанку, заповнена спецтехнікою. Машини «швидкої», автозаки, пожежні, якісь іще автобуси. І все це заведене, гарчить, прогрівається. Чекає зачистки? Оператор пригадує, як тоді їх усіх накрило енергетично страшне відчуття, що хмари згущуються, що довкола Майдану стискається смертельне кільце. «То була не ніч, а марення», – каже Руслан.

«Ніхто насправді не керував діями захисників Майдану на Інститутській. Ситуація розгорталася за тим самим сценарієм самоорганізації, як після спроби придушення студентського протесту 30 листопада. Були невеликі організовані групи оборони, які діяли в різних місцях. Діяли так, як відчували і розуміли. Все трималося на усвідомленні своїх дій та рішучості. Доки могли стояти – стояли. Коли падали з ніг – підходили інші, які в цей час зміцнювали барикади чи кололи на Майдані бруківку. Тримав щит, рука затерпла – поміняв руку, потім помінявся з кимось щитом, присів за ним відпочити. Кожен робив, що міг», – описує те, що бачив і знімав оператор.

20 лютого майданівці гинули також свідомо. В них стріляли і кидали справжні бойові осколочні гранати РГД-5. «Самогубством було йти на кордон силовиків. Стріляли з усіх напрямків – неможливо було одразу визначити, звідки саме. Потім ми вже по відео відстежили, що були групи стрілків на технічних поверхах і на дахах Кабміну, Нацбанку і далі по колу – Адміністрації президента, Консерваторії, Жовтневого палацу. Саме на даху Жовтневого самооборона знайшла більше 80 гільз», – каже Руслан. І додає, що по вевешниках, імовірно, стріляли теж із даху Жовтневого. Вже після того, як ті втратили одного свого убитим і кількох пораненими, вони почали стріляти по майданівцях на ураження. Чиясь провокація вдалася. «Не можу позбутися відчуття, що то була кимось зрежисована гра, правила якої нав’язали Майдану, – зауважує чоловік. – Розумію порив наших хлопців закріпитися за своїми барикадами, зафіксувати відступ «Беркуту» і протистояти йому. Але ж це мало бути не такою ціною!»

На відкритий простір між барикадами, який прострілювався з усіх сторін, виривалися групки з трьох-п’яти чоловік. На відео Руслана видно, як у бік людей з-за вантажівок, поставлених упоперек вулиці, стріляють зі снайперських гвинтівок силовики невідомого підрозділу – в чорній формі з жовтими нашивками на рукавах. Молодь падає під кулями. І тоді під вогонь виходять старші, щоби винести поранених і вбитих. Їх також розстрілюють. «Ми зняли, як 50-річний чоловік віддихується за кутом «України». Перед тим він витягнув і заніс у хол готелю вбитого хлопця. Вийшов, заспокоює дихання і готується знову бігти вгору до тих, хто стікає кров’ю. Ми беремо в нього інтерв’ю. Колега питає: «От у вас дірки в щиті – це від куль?» Чоловік здивовано оглядає алюмінієвий щит: де? Бачить дірки і змінюється в лиці. Ми розуміємо, що він починає усвідомлювати – кілька секунд і кілька міліметрів відділяли його від смерті. Кулі пробили щит та якимось дивом не зачепили його самого. І він зривається: «Про що тут можна думати? На що зважати? Та ми просто витягуємо звідти дітей. І нас просто вбивають…», – переказує Руслан Ганущак. На його думку, комусь треба було людської крові. І цей хтось отримав її.

Очевидно, це останні прижиттєві фото героя Небесної Сотні франківця Романа Гурика

Сила жертовності

Виявляється, що використання снайперів у громадянських протистояннях – це поширена практика, каже Руслан. Таке можна бачити на відео протестів з інших країн. Снайпери з’являються у революціях як каталізатор ситуації. Вони б’ють спочатку в одних учасників протистояння, а потім – у інших. І тоді вже немає значення, хто почав. З обох боків є кров і загиблі, обидві сторони накриває бажання помсти. Зрозуміло, що ситуацію використовують ті, хто посилав снайперів. Саме такий сценарій втілили 20 лютого на Інститутській, вважає Руслан Ганущак. На його думку, версія про страшну неукраїнську “третю силу”, яка вбивала на Майдані, з’явилася теж невипадково. Багатьом було би вигідно прийняти саме таку версію. Спецпідрозділи могли би списати більше половини вбивств. Опозиція при владі уникнула би відповідальності за те, що не знайшла і не покарала винних. «Але остаточний висновок все-таки за слідством», – намагається зберегти об’єктивність Руслан.

«Вони йшли на смерть із думкою про Україну», – казали про побратимів ті, хто вижив. У цих словах, вважає Руслан Ганущак, сенс протесту і відповідальність Майдану. На його думку, Небесна сотня пожертвувала життям за щастя інших. «За вільну країну, за чесну владу, за плюралізм думок, за майбутнє для своїх дітей, за любов – за все те, що кожна людина вкладає в своє поняття «щастя», – пояснює чоловік.

Майдан силою своєї жертовності зумовив колективний вибір і зламав ситуацію. Змусив український народ повірити в себе, знову відчути себе нацією. Дозволив усвідомити, що українці мають глибокий внутрішній потенціал, який дозволить їм змінити свою долю. І що в генах українців скрита така сила духу і така волелюбність, яку визнав загрозою собі російський диктатор Путін. «Хочеться вірити, що ця сила духу, яку ми бачили на Майдані, тепер уже прокинеться у решти українців і – спрацює. Віра в це мусить нас підносити і тримати», – вважає Руслан Ганущак. Мусимо дякувати за розуміння, здобуте дорогою ціною, нашій Небесній сотні.

Наталія КУШНІРЕНКО, фото Руслана Ганущака