Як врятувати Україну

Хто винен — це зрозуміло. А от що робити — питання важче. Як врятувати Україну? Винна більшість всіх: хтось у тому, що робив, хтось у тому, що не робив, хтось у тому, що робив не те, не так, а хтось у байдужості винен. Політики чи, скажімо, державні мужі та и-ии… дами винні трохи більше, адже вони і робили не те, й не робили те, що треба, а як робили, то не так. І вони мали б знати, що суспільство пасивно перекладало на них свої обов’язки — такий був час. Нехай.

Звісно, що у цьому винне суспільство, але ж воно не винне, що довго було під диктатурою. Чи винне? А от політики таки знали, що суспільство пасивне. То вони навмисно цим і користалися. А ще доклалися потойбічні сили — по той бік кордону. Вони докладаються завжди. Може у Південній Кореї є агенти та впливи з Північної, а у Північній — з Південної. Може США тисне на Мексику. Може Україна тисне на Росію. Могутня держава… Або навпаки — тисне Москва. І що робити? І тут все ясно: колись сам здивувався зі своєї простої і, на жаль, нереальної думки — всім робити те, що входить до їх мінімальних обов’язків та можливостей: політикам — політикувати; інформаторам — інформувати; пекарям — пекти; домогосподаркам — не панікувати; лікарям — лікувати; студентам і учням — вчитися; міліціонерам — міліціонерити… у доброму сенсі. Або принаймні робити важливі для країни “НЕ”. Не смітити, не сикати у під’їзді, не бути зайцем, не харкати на землю, не брати хабарі. А зараз ще — всім збайдужіти. Збайдужіти до Росії і розбайдужіти до себе, своїх близьких і далеких, рідних і різних. І навіть не знаю, що це дасть — може почуття затишку й захищеності. Але оскільки думка ця неможлива — хтось смітитиме, хтось не виконуватиме щось необхідне — то іншим, наприклад нам, треба робити свій мінімум+. “+” — це піднімати сміття, що не ми його кинули, виправити граматичні помилки, подвійно любити Україну, щоб компенсувати те, що хтось з нас досі продає Росії зброю, яка може бути використана проти нас же.

Маркіян Прохасько