Перші та другі

Після Єврореволюції в Україні є два види політиків: перші постійно говорять про Майдан, а другі втілюють засади революції у виборчій кампанії.
Старше покоління політичних діячів ми звично бачили на великій сцені у Києві, а нове покоління в той самий час організовувало волонтерські служби. Перших у нас традиційно вважають прагматичними фаворитами виборчих перегонів, а других – недосвідченими романтиками. Тепер на кожних виборах перші будуть змагатися з другими. Від того, наскільки швидко почнуть перемагати другі перших, залежить, коли Євромайдан нарешті відбудеться в головах більшості виборців.
Тому для перших важливо виграти вибори та спалити за собою всі соціальні ліфти, а для других – розбити стереотипи виборців. Переважно перші – яскраві популісти, а другі – гіркі правдоруби. Тому перші надають перевагу знеболювальному, а другі готові різати без анестезії.
На цих виборах одні політики йдуть боротись проти одних олігархів за гроші інших лідерів фінансово-промислових груп. Проте вже виросли молоді без великих грошей, і вони готові переконувати виборців пожертвувати на кампанію. Євромайдан показав, що люди можуть жертвувати на політику. Розрекламовані прихильники Макіавеллі говорять про зручний доступ до інформації, про державний бюджет, а другі вже показують, хто «замовляє музику» в їхньому штабі та куди гроші виборців-роботодавців витрачаються в реальному часі. При цьому останні це роблять через те, що хочуть провести свою кампанію ефективно – позбутись корупції та розтрачання коштів у виборчому штабі. Якщо кандидат може ефективно керувати бюджетом виборчого фонду, то і місцевим чи державним зможе також. Відкритий виборчий фонд просто не дозволяє красти та купувати виборців.
Досвідчені кандидати люблять зовнішню рекламу, а ті, що бідніші, – волонтерів. Тобто перші себе, а другі – людей. З волонтерами важко: їх не купиш за гроші, з ними постійно треба спілкуватись, знаходити цікаву для них роботу, і вони часто мають свою думку. Більшість справжніх волонтерів можуть прийти із бонусами – безмежною вірою в кандидата та надією щось змінити. А із зовнішньою та телерекламою все просто – вона любить багато грошей.
Майдан в Україні завершиться, коли другі почнуть на виборчих кампаніях вигравати у перших. Революція – це якщо виборці для себе визначили критеріями віддачі голосу не красиве обличчя, декілька сотень гривень та обіцянки, а щирість кандидата, конкретну програму реформ та готові оплатити кандидату його агітаційну кампанію. Тобто готові публічно найняти собі на роботу народного депутата чи мера.
До Євромайдану перші вигравали у других, тому що мало з тих, хто ходить голосувати, були готові до жертв та болю. Громадяни не мали звички жертвувати свій час та свої гроші на політику, відчувати біль поразки кандидата, на якого потратили свій час та у якого щиро вірили. Тепер жертви та біль для великої частини нових виборців – це зовсім недавній досвід.

Тарас СЛУЧИК, громадський діяч

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!