Донецьк з нами

Під час блокування матерями військової частини А1807, я довший час шукав хлопців, які хочуть поїхати на схід. Багатьох запитував, не всі хотіли говорити… Підійшов до хлопців, які курили неподалік від казарми. Звертаюся: «хлопці, розкажіть про службу декілька слів». У відповідь сміються. «Хай вам старшина розказує», – говорить один із них.

Старшина – поважний чоловік, років сорока. Курив саме цигарку. Підходжу, прошу розказати декілька слів, чоловік без вагання погоджується. Посміхається і розповідає, що про нього й так все написано в Інтернеті.

Звати військового Олександр Чуфіцький. Ввівши в пошукових системах мережі інтернет його прізвище, дійсно можна дізнатися багато. Адже він довший час воював з коломийською мафією і банками. В 2007 році чоловік втік від беззаконня з міста Костянтинівка Донецької області до Коломиї. Тут він відкрив підприємство в селі Нижній Вербіж Коломийського району.

В 2010 році проти чоловіка було сфабриковано кримінальну справу, його посадили у в’язницю. З-під варти чоловіка випустили в 2011 році, тільки через тиск журналістів. За час поки чоловік був у місцях позбавлення волі, обладнання на його підприємстві розікрали.

«Я мав у Донецьку бізнес, поки не зіткнувся з сім’єю Януковича, який здійснив рейдерське захоплення мого підприємства, – розповідає чоловік і додає: – служу з 12 травня. Бандерівців ще не бачив. І не дивлячись на те, що розмовляю російською, хлопці мене слухають, накази виконують».

«Україна – єдина держава, і вона не повинна підпорядковуватись всяким маразматикам»,- вважає Олександр. Відтак обіцяє, що Кадирова і Ахметова, які «свій бізнес побудували на крові», що вони будуть нюхати «парашу»…

«Я доброволець, старшина батальйону. Всі “мужики”, які є зі мною – хочуть поїхати на схід. Відмовились лише ті, хто має троє дітей і то через указ Президента, бо не мають права їхати. Їх просто комісували, – продовжує він. – «Дівчаток» в моєму строю нема».

До речі, на харчування хлопці не скаржаться. Попри те, що форма і берці залишають бажати кращого. Навіть бронежилетів не вимагають. Кажуть, що це зайва вага.

«Якщо 12-16 кг на себе повісиш, то тільки додаси плюсів снайперу, – розповідає старшина. – Бо втрачається маневреність солдата. А коли на тобі розгрузка, то навпаки швидше рухаєшся. І нема в Україні таких бронежилетів, які рятують від крупного калібру. Попри те, що нам більше місяця їх обіцяють привести».

Далі додає, що ніхто з них не зважає на обіцяне фінансове забезпечення. Бо сидять вони тут далеко не через гроші. «Ми мусимо досягти єдиної України. Щоб кров, яка пролилась на Донбасі не лилася рікою по Україні. Бо не хочу, щоб тут повторилась Чечня».

В кінці нашої розмови з паном Олександром, один з його колег по службі голосно крикнув «Слава Україні». Голосно, наче по команді йому чоловіки відповіли «Героям слава».

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!