Ярема СТЕЦИК: «Мої справжні справи залишаються невидимими»

Івано-франківський художник, музикант і дизайнер Ярема Стецик – надзвичайно креативний і різносторонній митець. Організатор фестивалю «Вгору серця», один із засновників культової «Перкалаби», керівник головного хору глухонімих «Як умієм, так і пієм» на фестивалі «АртПоле». За що б не брався Ярема, все виходить яскравим, небуденним і радісним. Сам про себе він говорить так: «Я художник з Франківська, співчуваю (співстворюю) багатьом франківським мистецько-соціальним проектам. Створюю багато нового, стараюсь мати співавторів». Про творчість як прославу Бога, про мистецьку свободу і радість життя «Галицький кореспондент» поговорив з Яремою.

– Ти надзвичайно активний у мистецькому житті Франківська – займаєшся живописом, музикою, дизайном, громадською діяльністю. Що тебе мотивує все це робити?

Я не роблю щось спеціально. Проекти, ідеї, прикольчики всілякі приходять самі. Маю в планах жити у Франківську. Через це мені цікаво підштуркати те, що є добре, або те, що мені цікаво. Все, що славить Бога в різний спосіб. Тобто все, що не є зле. Якщо маю сумнів, то, як правило, з’їжджаю. А ще хочу, щоби довкола хтось щось робив, тому коли діло вмирає, мені стає зле. Я постійно втікаю від цього, і виходить щось таке, що ви бачите! А всі думають, що я якийсь активний. Насправді я знаю більш діяльних і толкових людей. Мудрих і не в тєліку. Мої справжні справи залишаються невидимими. Це як айсберг. Такого чогось, що би я створив від і до, не можу згадати.

– Що для тебе є табу в творчості?

Моїм орієнтиром у творчості є відчуття добра і зла. Визнаю все, що, на мою думку, йде дорогою добра. Тобто експерименти, форми і способи – чим емоційніше, тим ліпше. А от стосовно напрямку руху я категоричний. Не вважаю, що творчістю можна прикрити погану дорогу. Можливо, це консервативно, але краще плодити круто круте, аніж круто не туди. Мистецтво чи будь-яка інша творчість – вичерпні. Важливо, для чого ми його використовуємо.

– Не боїшся помилитись? І як часто ти помиляєшся?

Я помиляюсь часто. Унітаз не влазить в санвузол, або людина головою впирається в умивальник (сміється), але це лікується. І у мене вже цього не вимагають. Гірше, коли ти помиляєшся і думаєш, що ти правий, час минає, а ти так нічого й не розумієш. Але є позитив. Більшість своїх вдалих штук я створив через помилку або випадковість. Неконтрольовано. Я відкритий до помилок. Часто й не уникаю їх. Навіть дякую за них.

– З того, що вже за спиною, що було найбільшою помилкою, а що найбільшим успіхом для тебе?

Успіхом для мене є те, що я можу відчувати себе незалежним. Можу вільно говорити з будь-ким. Але це відчуття змінюється кілька разів на день. І якщо вирулив – то знов успіх. Залежності різні: емоційні, економічні, людські, побутові, фізичні. Якщо можеш просто пройтись вулицею, то це вже перемога для мене. Про помилки я краще зараз промовчу, бо це важко. Можу хіба сказати, що на виправлення своїх різних помилок трачу багато ресурсів.

– Ти розділяєш за пріоритетами види своєї діяльності?

Якщо свідомо, то перше – стосунки з Богом, друге – плекання шлюбу, третє – родина (діти, батьки), далі робота, місто, країна, світ, друзі, розваги – якось так. Але часто буває: книжка в сумці – жінка на думці (сміється). Музика і малювання об’єднані в пріоритеті «робота-розвага». Тобто однаково важливі.

– Ти відомий дизайнер, причому не тільки у Франківську, підозрюю, що й достатньо дорогий. На які компроміси ти можеш піти у співпраці з замовниками?

Насправді я не дорогий, якщо йдеться про мою зарплату. Можливо, дорогий при замовленні дорожчих матеріалів або за умови досконалішого виконання. Хоча можна довго про це дискутувати. Дорогий хіба в значенні “дорогий серцю” (сміється). Я стаю вредним дизайнером, коли мене ставлять в умови “ми замовляємо меблі з ДСП, бо так дешевше”. У таких випадках я просто відмовляюсь від дизайнерського гонорару. Бо я є насправді непрофесійним, а природний матеріал часто рятує мої проїзди. Тому десь я можу бути дорогий або й непотрібний. Бо не розфасую файно шпалери з ламінатом. Стосовно компромісів, я намагаюсь наперед все погодити. Наприклад, коли працюю з приватним житлом, моя мета – максимально підлаштувати роботу в радість замовника, але в межах моїх розумінь, а з громадськими приміщеннями – тисну до здачі об’єкту. Замовника слухаю перед роботою. Далі хіба економіка може вплинути, і то знайдемо способи обійти труднощі. Принципово не працюю з нічними клубами, гральноавтоматними, алкогольно-розважальними та іншими закладами, в яких я сумніваюсь. Це моє особисте. Замовників намагаюсь зрозуміти. Якщо не розуміють мене, то мирно розходимось. Мій досвід у роботі дизайнера – це просто досвід спілкування з людьми. Вони бувають різні. Зазвичай цікаві. Буває, що поговорили про паркан, а здружились надовго.

– Фестиваль “Вгору серця”, який ти започаткував у Франківську, – великий продюсерський проект. Розкажи детальніше про нього. До якого висновку ти дійшов, провівши його декілька разів? Чи є сенс витрачати сили на щось таке у нашому місті, з огляду на підтримку аудиторії і влади?

У цей проект ми з дружиною влились на початках, бо хотіли, щоби біля нас був цей підрив. Нас цікавили найнесподіваніші творчі експерименти довкола духовного життя. Зараз теж цікавлять. З якихось таких кроків колись створились колядки. Ми самі робили щось дуже любовно-відверте до Бога. У цього проекту є живі результати. Є намацальні, як-от диски, журнальчики; є умовні, але дорогі – створення якихось несподіваних ансамблів, оркестриків; є дивні події, нові пісні, кавалки театрів, уже традиційні карнавальчики-відеошопки – багато всього різного і радісного. Говорити про підтримку влади можна. Вона щось там та й підтримує. Вимагати від неї чогось більшого – не впевнений, що варто це робити. У владі є лише невелика кількість «вгорусердечних», і це нормально. Серед людей насправді небагато тих, які «горять», але цього достатньо, щоби ми були не самі. Люди вигадують неймовірні способи молитви. Наприклад, цього року одному хлопцеві, Андрію, захотілось, щоб Ісус прилетів конкретно до когось, то на фестивалі на повітряних кулях запустили образ Ісуса (того, що на Автоливмаші) в небо. З іншого боку попросили відреагувати, якщо зайдуть одне одного люди і Бог. Ще нема зворотного зв’язку, але ми чекаємо. Зараз я менше займаюсь сценою, наповненням фестивалю, але плідніше працюю з його боком – з конкурсом малюнків “Для Бога я створю найкраще”. Зараз діє три виставки, які мандрують різними містами. Загалом, вже відбулось 26 виставок по Україні (включаючи схід і південь). А також розробляємо шопку-каплицю, яка мала би бути механізованою. Це наша особиста справа з Богом, тому участь церкви, влади і людей сильно тішить.

– Твої “експерименти з людьми” – я маю на увазі проект “Хор глухонімих”, який вже став культовим у фестивальної публіки – будуть тривати цього року на «АртПолі»?

На «АртПоле» цього року я запрошений арт-об’єктом. Тому офіційних занять не призначено. Я, правда, не розраховую на мовчання хористів, думаю, вони самі організуються і я поспіваю з задоволенням, може, і трактор з причепом випрошу (сміється). Я цього року планую почесати язиками, наприклад, з тобою, трохи помалювати в захалявній книжечці. Щось таке…

– Повернемось до однієї з найяскравіших сторінок твоєї біографії. Спочатку була «Перкалаба», потім ти створив «Перкалабські придатки», які днями закрив як проект. Звичайно ж, фанатів якісної української музики цікавить, де ще винирне Ярема Стецик, з яким новим музичним проектом…

У цих назвах було багато-багато доброго. Я дорожу кожним створенням і редагуванням. Це був неймовірний кайф. Створювати будь-що – це взагалі кайф. А тут був трохи вибух. Клас! Дякую за співтворення всім: і «Перкалабі» в широкому розумінні, і «Перкалабським придаткам». Впевнений, що всі учасники будуть далі щось створювати, бо відчули плече Творця і радість спільного перебування з ним. Це часто схоже на молитву. Я мрію (мушу негайно це озвучити, поки не охолов) про «Перкалабу» і «Перкалабські придатки» як про один склад, який має два різних репертуари, два гонорари, два комплекти костюмів, який може навіть виступати на одному майданчику з двома проектами. Файно було би, нє?

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!