Пироги з землякою¹

 

У хостелі «Феномен», де ми (себто резиденти «Станіславського феномена») мешкаємо майже тиждень, тримовно. У нас нормально вживається моя не надто чиста російська, коли я спілкуюся з рідними по телефону; непогана українська (криворізько-полтавсько-люблінська) і польська, іноді трохи спрощена для полегшення розуміння між трьома мешканцями цієї незалежної «країни під ключ». І, знаєте, ні в кого не виникає бажання переділу території, встановлення блату на години відвідин душової кімнати чи приготування їжі. Навпаки, ми разом блукаємо вулицями, говоримо про паралелі між нашими культурами і утаємничуємо сусіда-поляка в подробиці міста, що, за припущенням В. Єшкілєва, «після перейменування змінило свою карму історичну на карму літературну». Хоча збереглися й свідчення про переплетіння цих двох планів – історичного та літературного: під час зачисток єврейської нації Станіслав лишається без кількох відомих перекладачів та літераторів; список продовжують і сталінські репресії, які наробили непоправної шкоди не лише для літературного майбутнього Франківська. І неможливо пройти цими старими вулицями, не ожививши привидів минулого, про яких охоче розповідають теперішні. Так охоче, як розповідають про магію Прикарпаття (ритуали як основу світобуття), оповідують міфи, дарують книги і згадують про щось своє. Неймовірною нагодою є можливість поспілкуватися зі справжніми легендами шкільного та університетського курсу літератури, а в побуті звичайними городянами, яких упізнають на вулиці, нехай навіть не всі, – творцями та учасниками «Станіславського феномена», явища, яке вже теж стало історією. 

Читати суху теорію, намагаючись втямити бодай одненький рядок, і сидіти на затишній кухні старої сімейної квартири Тараса Прохаська, слухаючи спогади від зародження прогресивного літературного руху до його згасання, – це різні речі. Знати, з чого це насправді почалося і чим завершилося, як виникали ідеї неусвідомленого протистояння письменникам старшого покоління, знати, де і як минали вечірні будні фундаторів та ідеологів письменницького руху, – це неймовірна розкіш. Така ж, як і мати змогу вживатися в культуру старого міста, без сумніву, феноменального, і віч-на-віч говорити про позитивні риси роботи письменника: мати можливість прокидатися на кілька годин пізніше, ніж усі інші, і творити свій світ, в якому тобі ніхто нічим не може дорікнути, бо ти там Бог, під чиєю дбайливою поміркованою рукою прогинається реальність.

І мене дивує те, що я тут відчуваю: у моїй душі встановлюється рівновага, гармонія між думками і серцем, яке має відчувати і спонукати до творчості. Але водночас я розумію, що звикла писати в шаленому ритмі, в розхитаній буденності, де ніколи і нічого не буває гладенько і поставлене завдання тобі видається майже нездійсненним. Майже неможливо писати щось пронизливе і тужливе у місті, в якому всі вулиці прямують до центру, тримаючись, ніби слухняні діти, купи, де голуби не бояться годуватися з рук, навіть де навпроти пологового будинку розташоване «вікно життя», куди анонімно можна принести дитя… Тут хочеться крутити головою навсібіч, розпитувати, самій тлумачити, дихати, знаючи, що повітря тут таке саме, як і на решті української землі, але все ж по-своєму особливе…

 

*За інформацію про літературне життя Станиславова та сучасного Івано-Франківська вдячна вступній статті В. Єшкілєва до «Літературного Станіслава».

 

 

Ірина Роік,

гостя резиденції «Станіславський феномен» 

 

---

¹ «Пироги з землякою» – фонетичний варіант тлумачення польського вислову «pierogi z ziemniakami» (вареники з картоплею). Виник під час спільної прогулянки двох резидентів «Станіславського феномена» та поляка Міхи з Любліна. Так було налагоджене розуміння двох культур.