Люстрації очікує все українське суспільство як однієї з провідних вимог київського Майдану та Майданів Революції гідності всієї країни. На початку березня в багатьох регіонах України громадяни зрозуміли, що фактично відбувається зміна облич, а не системи. В активних середовищах почала зароджуватись ініціатива громадської люстрації. Як громадський активіст та політолог, я був одним із тих, хто ініціював процеси громадської люстрації в області, зокрема декларації «Про громадську люстрацію на Прикарпатті» та першого положення «Про громадську Люстраційну комісію на Прикарпатті». Після належного оформлення та грамотного лобіювання громадські люстраційні ініціативи, в тому числі й на місцях, можуть бути використані при напрацюванні відповідного законодавства – такою була мотивація.

Обговорення люстраційних законопроектів було ініційоване в стінах Верховної Ради 12 серпня. Тоді парламентська фракція «Батьківщина» вимагала ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС, прихильники «Свободи» мітингували під стінами ВР, Яценюк ратував за урядові ініціативи санкцій, двічі (вже й після перерви сесійного засідання) провалені голосування за включення до порядку денного законопроектів стосовно змін до виборчого законодавства. За таких умов ініціатива обговорення люстраційних законопроектів стала звичайним знущанням. 2 вересня спікер Олександр Турчинов на прохання співавторів законопроекту «Про очищення влади» доручив Комітету ВРУ з питань державного будівництва та місцевого самоврядування термінового розглянути цей проект закону, проте засідання так і не відбулося через відсутність кворуму. Окрім того, біля приміщення Верховної Ради пройшла акція прихильників партії «ВОЛЯ» з вимогою прийняти у другому читанні люстраційний законопроект «Про очищення влади».

Наразі розмови про люстрацію, мітинги під Верховною Радою, де активісти деруть горлянки за люстраційні ініціативи, безкінечні пости в соціальних мережах на цю тему – це інструмент політичної гри та, на жаль, для громадських інтересів – один з головних аргументів деяких нових і не тільки політичних сил у виборчій кампанії. Законопроект №4359а – з тієї ж серії.

Ледь не як політичний клас з’явилися ходячі люстратори-агітатори, які постійно піаряться на цій темі. Не маючи відповідного законодавства про люстрацію, ми вже маємо професійних люстраторів-активістів та люстраторів-політиків. Деякі нові політсили навіть пробують монополізувати цю тему. Сьогодні люстрація стала заручником виборчої кампанії.

На мою думку, загальнодержавний діалог щодо люстрації повинно ініціювати вище керівництво держави, лідери парламентських партій, представники найвпливовіших організацій третього сектора вже після парламентських виборів 26 жовтня, не виключено –  за допомогою активного лобіювання та знову під тиском громадськості.

Натомість, нинішній склад Верховної Ради апріорі не може, не має жодного морального права та кредиту довіри не те що для прийняття люстраційного закону – навіть для обговорення люстраційних ініціатив. Виборчий піар на цьому недоречний з погляду суспільних інтересів. Як для ініціаторів, так і для його виконавців. Тому потрібна невелика пауза на час виборчої кампанії.

Люстрація з виборчим присмаком залишає неприємний післясмак.