Восени 1986-го року в Івано-Франківську розпочалося зведення нового сучасного стадіону, який згодом гордо найменували «Рух». Багато років по тому ця назва дедалі більше стала відповідати невпинному стану зведення спортивної арени, адже її будівництво триває вже більш як чвертьстоліття. І кінця цьому руху наразі не видно. Про нинішній стан справ та перспективи найбільшої спортивної споруди краю журналісту «ГК» розповів директор стадіону «Рух» Іван Слюсар.

 

– На якому етапі зараз перебуває зведення стадіону?

Фінансова криза болюче вдарила по всьому будівництву, пов’язаному з бюджетним фінансуванням. Торкнулася вона і стадіону «Рух», тож в цьому році, на превеликий жаль, нам не вдалося зробити навіть маленького кроку вперед у вирішенні цього питання. Відтак працюємо хіба над тим, щоб зберегти у нормальному стані те, що вже зроблено.

– Які витрати за рік на утримання стадіону?

У зв’язку з подорожчанням енергоносіїв, теплопостачання та й загалом комунпослуг річне утримання стадіону складає приблизно 650-700 тисяч гривень. Але наш стадіон, який є найбільшою спортивною спорудою області, функціонує виключно на умовах повного госпрозрахунку. Щоправда, певним чином нам допомагає міський голова коштами з бюджету, які спрямовані на погашення витрат на тепло. Справа в тому, що сьогодні своїми силами витягти тепло практично неможливо. Скажімо, якщо наприкінці 90-х років за тепло ми щомісячно платили до п’яти тисяч гривень, зараз ця сума становить біля сорока тисяч. Звісно ж, можна піти шляхом економії, але наслідки тоді будуть дуже негативними для внутрішніх приміщень.

– А як щодо електропідігріву футбольного поля, який було встановлене на «Русі» одним з перших в Україні…

Дійсно, наш стадіон є одним з небагатьох вітчизняних стадіонів, який має електропідігрів футбольного поля. Але використовувати його на сьогоднішній день – дуже дороге задоволення, адже вимагає він 350 кіловат на годину. А для того, щоб він дав бажаний ефект, його треба вмикати на два-три тижні. Мабуть, зрозуміло, що це собі дозволити можуть тільки заможні клуби, як-от «Шахтар», «Динамо» чи «Металіст» – команди рівня Єврокубків. В мене була така інформація, що коли «гірники» готувалися до одного з матчів Кубка УЄФА, на стадіоні вмикали електропідігрів, який загалом обійшовся донеччанам у 650 тисяч гривень. Для порівняння, ця сума – річний бюджет нашого стадіону, враховуючи усі витрати.

– Не секрет, що шляхи ФК «Прикарпаття» та стадіону «Рух» вже три роки міцно переплетені, адже обоє певною мірою залежні одне від одного. Які ж умови цієї співпраці?

Справді, для «Прикарпаття» наш союз досить вигідний в тому плані, що стадіон є муніципальним. Тому оренда «Руху» забирає у клубу відносно невеликі кошти. Для прикладу, свого часу столичному «Арсеналу» оренда НСК «Олімпійський» на один матч коштувала 165 тисяч гривень, а ще одному столичному клубу «Оболонь» проведення матчу на стадіоні ім. В.Лобановського потягнуло на 75 тисяч гривень. Натомість «Прикарпаття», відповідно до угоди, повинно сплачувати «Руху» щомісяця по 6 тисяч гривень. Але на сьогодні наш футбольний клуб ще жодного разу не заплатив – зрозуміло, через свій важкий фінансовий стан. В контексті цього питання, якщо знайдеться хороший інвестор для команди, звісно ж, він буде зацікавлений і в добудові стадіону. Оскільки стадіон і команда – це дві взаємозв’язані речі.

– За рахунок чого стадіону вже не один рік вдається балансувати на межі в сенсі жорстких вимог Професійної футбольної ліги до проведення змагань?

Без зайвої похвали скажу наступне: такі умови проведення змагань, які має місцеве «Прикарпаття», є далеко не у всіх клубах не тільки першолігової першості, ба – навіть Прем’єр-ліги! На «Русі» є досить відповідні вимогам роздягальні та суддівська кімната, медпункт та кімната допінг-контролю. Маємо відповідні умови та зручності для глядачів, зокрема 6,5 тисяч індивідуальних пластикових сидінь.

– Сьогодні на українських стадіонах існує цілком нормальна практика – платний вхід на футбольні матчі. Чому у Франківську вона не прижилася?

Я обома руками за те, щоби вхід на домашні матчі «Прикарпаття» був платний, тому що футбол – це великий спектакль. І, як правило, це велике дійство потребує багато затрат. Але зі свого досвіду скажу, що футбольний актив – це здебільшого пенсіонери, інваліди, діти і т.д. Водночас, якщо порахувати витрати касирам та контролерам, прибутки з продажу квитків вийдуть дуже мізерні. На превеликий жаль, рівень виступу команди «Прикарпаття» ще не дуже приваблює вболівальника.

– Два роки тому Україна разом з Польщею виграла тендер на проведення чемпіонату Європи-2012. Чи була у вас надія на те, що це так чи інакше торкнеться і стадіону «Рух»?

Звісно ж, ми певною мірою мали надію на те, що Івано-Франківськ і, зокрема, стадіон «Рух» також будуть у сфері інтересів підготовки до Євро-2012 як відповідна база для розміщення однієї з національних континентальних збірних-учасниць. Але нам вкрай потрібен був інвестор для завершення будівництва стадіону та побудови біля нього відповідного готельного комплексу. Скажімо, під час чемпіонату світу-2006 в Німеччині наша національна збірна базувалася в Поцдамі, але їхала на матчі до Лейпцига (відстань 180 км), Гамбурга (450 км), не кажучи вже про дальній Кьольн. Тож практика розміщення національних збірних в сусідніх містах цілком нормальна.

– Як ви загалом оцінюєте підготовку українських міст до Євро-2012?

Мені не зовсім зрозуміло, чому зі списку міст-господарів виключили Дніпропетровськ. Щодо Львова, враховуючи темпи будівництва стадіону – зараз там залитий тільки нульовий цикл – виконком УЄФА в листопаді винесе дуже жорсткий вердикт. По інших містах також є проблеми, навіть у столичного «Олімпійського». Але будемо сподіватися, що наш уряд в цій складній ситуації буде відповідно вирішувати ці питання.

– Ви робите якийсь прогноз стосовно завершення будівництва стадіону, враховуючи ті сповільнені темпи, що спостерігаються останніх кілька років?

Сказати, що це знає директор стадіону чи мер міста, – нічого не сказати. Проте це знає тільки один Господь Бог. Звісно ж, теоретично можна припустити, що вдало складуться обставини і ми знайдемо шляхи прискорення цього процесу. Але ймовірність добудувати «Рух» з бюджетних коштів у нинішній кризовій ситуації – дуже мізерна. А якби знайшовся відповідний інвестор, завершити «Рух» ми могли би навіть за два роки. Адже сьогодні немає проблем ані з будівельними матеріалами, ні з робочою силою – потрібне тільки фінансування.

Розмовляв Андрій МЕНІВ

Коментар «ГК»:

Віктор Анушкевичус, міський голова Івано-Франківська, голова ІФФФ

«На сьогоднішній день проектом розбудови стадіону «Рух» зацікавились два потенційні інвестори. Це фірма «Інора» та відома у футбольному світі фірма «Євроформат», яка на останньому чемпіонаті світу з пляжного футболу була спонсором збірної України. Так от, ці дві бізнес-структури зацікавились нашою інвестиційною пропозицією, яка передбачає будівництво готельного комплексу, добудову стадіону «Рух» і забудову навколо стадіонної території об’єктами, які будуть мати виключно цільове призначення для активного спортивного та оздоровчого напрямку. Крім того, ми мали розмову з головою НОКу Сергієм Бубкою і дійшли згоди, що, розбудувавши на стадіоні легкоатлетичне ядро, завершивши весь комплекс робіт, ми могли б говорити про те, що легкоатлетична збірна України мала би місто Івано-Франківськ як базове для олімпійської підготовки».

До теми…

Хроніки «Руху»

Івано-франківський стадіон є одним із найстаріших у країні, а може, й на всьому континенті. Адже майданчик майбутнього футбольного поля виник тут ще у другій половині 70-х років ХІХ століття і був невід’ємним продовженням міського парку відпочинку ім. Г. Сенкевича (нині – парк ім. Т.Шевченка). На той час там відбувалися змагання кіннотників та стрільців. Тоді ще не було радіо і кінематографа, а тому парк відігравав велику роль у житті мешканців . Згодом на Прикарпаття увірвалася нова гра – футбол. На початку минулого століття майданчик був власністю «Каси Ощадности», потім він отримав назву найсильнішого клубу Станіславова – польської «Ревери» (тут також грала найкраща українська команда міста – «Пролом»). За радянських часів стадіон називали «Спартаком» (1939-1980) та «Кристалом» (1981-1991), а із здобуттям незалежності – «Рухом».