А хто-хто в кабінетику сидить?!

Майдан. Революція гідності. Снайпери. Небесна сотня. Люстрація. На-а-а-рід, а що змінилося?! У кабінетах начальників і заступників начальників сидять відгодовані, самовдоволені упирі, які нас і за людей не вважають, а про те, щоб ставитись належним чином до жінки, узагалі мова не йде.

Найгірше, що ми це розуміємо, але знову миримось. І до чого ми врешті знову прийдемо?! Цього тижня вибори. У фейсбуці багато хто з захопленням обговорює кандидатів і їх рейтинги… І тут я з Вашого дозволу перейду на особистості!

Учора я, звичайна людина, звичайна жінка, подалася в таку собі конторку як ОБТІ. Напевно, варто почати з того, що я прийшла туди, аби мені пояснили, за яку видимість бурхливої діяльності я повинна платити за папірчик досить суттєву для мене суму. І мені «пояснили».

Вельмишановне панство в особі заступника начальника ОБТІ Стефаніва Андрія Дмитровича висловлювалося дуже лаконічно і не зовсім зрозумілим мені жаргоном. Сказав, щоб я тут на нього не верещала, і якщо я не хочу платити гроші, то можу йти звідси до свого «нотара» (!) і спитати, чого це він мене сюди заслав. Проте платити я змушена, бо так написано в прейскуранті і крапка.

Повертаючись до виборів цього тижня, хочу спитати: шановне панство, а якого кандидата підтримуєте Ви?! Може, вчора цей кандидат так само розмовляв із якоюсь жінкою?! Упевнена, бувало. І припускаю, що через рік-другий із великого білборда на нас буде дивитися ще один кандидат у депутати… заступник керівника ОБТІ. Із цього білборда він розказуватиме про чесність, гідність і про те, як він нас із вами любить.

Прикро, бо він такий не один. І є «кабінетики», де хамлять ще гірше. І найбільша біда в тому, що ми миримося з цим. Ковтаємо цю несправедливість, яка нас оточує, мовчки. Укотре. Кричать лише одиниці. Саме тому їх у натовпі не чутно. І що далі? Знову Майдан? Заново Революція гідності? Наша пісня гарна й нова…

А що стосується «прейскурантів» ОБТІ, то сьогодні я спробую про це щось дізнатися в антимонопольному комітеті. Ймовірно, нічого не доб’юся, але спробувати вважаю своїм громадським обов’язком.