Козак. Що у визначенні твоєму?

«Історія повторюється» – слова, відомі кожному. А ще – «історія нічому не вчить». Так чи інакше, а історію своєї землі повинен знати кожен громадянин, який поважає себе. Повинен. Питання в тому, хто буде писати цю історію, з чиїх позицій, під якою владою і для кого? Адже не секрет, що навіть в межах однієї країни покоління виховуються на різних героях та ідеалах. Був випадок, коли на сході відмовлялися вірити в те, що в Івано-Франківську стоїть пам’ятник Степану Бандері, бо це ж, мовляв, вбивця і злодій. Так писалося і так вкладалося в свідомість поколінь. Жителям західних регіонів в таке, мабуть, важко й повірити.

Історію необхідно вчити. Свого часу і я вивчала її. Не поглиблено, в межах шкільної програми, проте про ключові явища, події та особистостей відклалась певна інформація.

«Душу, тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду» – рядки державного гімну. Козаки для мене завжди були уособленням гідності, сили і волі. В літературі читаємо: «Центральним явищем історії України XVI-ХVIII ст. було козацтво, яке втілило в собі найкращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальному та національно-релігійному гнобленню, стало творцем нової форми державності на українських землях». То яке моральне право називатись козаками мають ті, хто фізично знущається над своїм же народом, відбирає пенсії у старих людей і влаштовує публічні розправи? І мова йде навіть не про «русских казаков», яких на сході немало. Так чинять місцеві, отримавши титул козака.

Серед знайомих на сході є як прибічники єдиної і неподільної країни, так і прихильники створення ЛНР та ДНР. Те, що розповіла одна жінка, побувавши під дулом автомата, просто жахає. Живе вона в одному з міст Луганської області, де свої порядки встановлюють козаки. Жінка стала свідком того, як на площі привселюдно вони збиралися стратити шістнадцятирічного хлопця за те, що він заліз в магазин і вкрав щось з продуктів через відсутність їжі і голод. Вона посміла виступити вперед і сказати: «Що ж ви робите, це ж просто голодна дитина!» За що на неї був направлений автомат і прозвучало питання з подальшими погрозами: «Так, то ти ще його захищаєш?» Переповнена емоціями, говорю зі знайомим, який живе в іншому місті «під козаками» і є прихильником нових режимів. Він, правда, погодився, що система багато в чому ще недосконала. Сам бачив, як самостверджувався молодик на базарі в козачому вбранні і весь в татуюваннях. Виявляється, для теперішніх козаків навіть вимог ніяких не висувається і ніякий відбір не ведеться. Тільки бажання – і ти козак зі зброєю в руках.

Цікаво, під час друку підручників з історії України для наступних поколінь якими на замовлення тодішньої влади будуть змальовані сучасні козаки? А ще хвилює, чи буде цей портрет, який вкладатиметься в свідомість молоді, і опис явища «козацтво XX століття» подаватись ідентично на всій території нашої, хочеться вірити, єдиної країни…