Впустіть у своє серце диво

Сніг насмішкувато рипить під ногами. Вулиці пусті, холодні та мовчазні. Ліхтарі борються із нічним сном, показуючи йому безвольну дорогу. Мороз вимальовує чудернацькі візерунки і стукає у шибки вікон, нав’язливо просячись усередину. Місто окутала тиша, і тільки де-не-де чується щирий сміх дітей, які ще не полягали спати. Таку трепетну атмосферу зимового дива створює в моїй уяві Різдво, яке було з дитинства моїм улюбленим святом. І мені враз ставали неважливі всі мої дитячі проблеми та переживання. Я була в очікуванні…

Якщо немає Різдва у вашому серці, ви не знайдете його і під ялинкою. Свято починається не з бенгальських вогників, не з запаморочливого аромату мандаринів і далеко не з реклами «Coca-cola». Воно починається найперше у вас всередині, коли запалюється вогник невимовного почуття емоційного піднесення та ейфорії, який не зрівняється ні з чим. Забути на мить про все і віддати себе повністю відчуттям, які одного дня постукають вам у двері, та навряд чи ви відчините їм. Безглуздо шукати свято у календарі або ж святкувати його тільки тому, що так комусь захотілось. Безглуздо з дня на день чекати дива, коли ви, по суті, не вірите в нього. Виникає запитання: а що ж таке диво? Мені здається, що у цьому випадку скільки людей – стільки й думок, а отже, стільки й визначень поняттю дива. Дехто пояснює його як щось неймовірне, дехто – як мрію, а дехто – як те, без чого не може жити. Бо наше існування неможливе без надії у щось казкове та загадкове, яке додає щодня віри, сили та натхнення. Казка починається саме тоді, коли ви цього зовсім не чекаєте. Та мало хто її помічає, бо ми зануренні у наш буденний світ, який надто прогнив для того, щоб усвідомити це.

Хіба вам не хотілось знову повернутися в дитинство і з щирою дитячою впертістю чекати на здійснення справжнього різдвяного дива? Хіба не хотілось вам повернути назад свою безтурботність та наївність хоча б на один день та стати головним героєм чергової зимової казки? Бо, як сказала колись Емма Бомбек, немає нічого сумнішого у цьому світі, ніж прокинутись вранці на Різдво і не бути дитиною.

Дехто вважає, що диво – це вигадка для дітей, бо ж треба їх чимось зацікавити. А як на мене, це те, що розбавляє нашу сіру буденність і вносить у неї яскраві барви радості, якої нам так не вистачає. Це не та річ, про яку потрібно читати в книжках чи вишукувати в піснях, це саме те, що потрібно відчувати всією глибиною душі. Потрібно навчитись проникати за тремтячі лаштунки казки, давати відповіді на свої наївні питання, якими безглуздими та незрозумілими вони б не були, заповнювати день новими відчуттями та емоціями, змішувати похмурі фарби із яскравими, щоб у результаті отримати барвистий малюнок життя. Так, я різкий противник стереотипів та стандартів, у моєму розумінні диво – це їхній розчинник, і я знаю, що немає такого серця на цій планеті, лід якого не можна розтопити за допомогою дива. Просто наберіться сміливості і впустіть його у ваше життя. Обіцяю: з пустими руками воно не прийде.