Різдво душі

Я йшла сьогодні вулицею і думала, що відморожу руки. Прогноз погоди уже вкотре прочищає свідомість повідомленнями про морози і сніги. Ну, що ж, вітаю нас-вас. Прийшла пора закутуватися у в’язані шарфи і заповзати у пуховики із закупорених шаф. Думки сплітати у кокон і час від часу їх перемішувати, як цемент. Прийшла пора очікування чогось  неймовірного, великого та шаленого. Чогось із запахом мандаринів та гарячих гірлянд, з меланхолійним потріскуванням запалених свічок та галасливих сімей на вулицях, в будинках… Це час, коли сонце уже о четвертій годині набуває теракотової зовнішності та заповзає десь ген за край землі. На кінчику язика з’являється присмак різдвяних страв, у очах – відображення щасливих дітлахів, які гасають засніженими вулицями, а в голові – пісеньки, які ти так старанно вивчав у першому класі. А все тому, що скоро Різдво. 

Це саме те свято, що розносить моїми венами морози та віхоли, але при цьому зігріває внутрішній чай мого тіла. Воно наповнює мозок теплими ароматами дружелюбності та щирості. Перед його приходом я відчуваю страшенну любов до людей. Обожнюю їхній сміх та обійми, поцілунки закоханих на кришталевих від льоду вулицях та ігри у сніжки батьків і дітей. І це, чорт забирай, не казки про життя. Ці сердешні моменти та історії доповнюють атмосферу мого мозку, а підсвідомість зберігає їх на майбутнє. Хочеться зробити щось путнє та приємне з хмільною зухвалістю, з ідеально чистою та відкритою душею. Іде час, в який тільки й хочеться робити людям приємне. Щось на кшталт подарунків сиротам на Миколая…

Різдво було завжди для мене справжнім святом. Тільки у цей день я могла побачити усіх своїх близьких та рідних людей разом, відчути їхнє тремтіння душ та солодкий запах думок, трепет слів та відданість очей. Я обожнюю це свято за все. За те, що воно робить людей щасливими і добрими, за те, що дозволяє нам очистити свої думки та бажання, пробачає всі гріхи та приписує вільне, але щасливе плавання. Цей день народжує нам не тільки Ісуса Христа, а і нас самих. Наші душі, бо без них ми – тільки тіла на ниточках, маріонетки. 

Зима – це те, що буде у житті кожного з нас, а її свята ніколи не оминуть наші душі. Тому давайте берегти ці довгі кінострічки їхньої присутності. Дозволяйте морозам рахувати свої хребці, а потім дружньо огортати вас снігопадами. Посміхайтеся на кожен порив душі до добра, це важливіше, ніж володіти діамантами. Хоча і сніг можна на них перетворити… Важлива тільки жага, а далі – це наші сотворіння.