Древні греки знали, що до чого. Там мистців було багато, особливості так званої творчої праці були відомі загалу. От древні греки і видумали тих муз. Літають, надихають мистця, тощо. Слово це вживають у різних значеннях. По-перше, Музи —- то були такі богині мистецтва. Було їх дев’ять, здається. Жили на Парнасі. Але в простонародді муза —- то летюча (і летка) супутниця художника, композитора чи поета, яка вже самою своєю появою стимулює до творчості.

Я спочатку думала, що муза —- то просто така поетична видумка. Ті древні греки багато чого повидумували, з фантазією у них було все гаразд. А тепер бачу, що без музи якось туго. Муза —- це необхідність. Сидиш у майстерні, щось там шкрябаєш, і жодна жива душа тобі не скаже, чи то фігня в тебе виходить, чи то нє. І так за інерцією і шкребеш далі. А то малюєш-малюєш, і якось тоскно нераз зробиться. І хочеться музи. А музи нема. І, чесно кажучи, зовсім не хочеш, щоб будь-чия паскудна пика пхалася в двері і псувала тобі ввесь процес. Неприємно навіть, якщо в твою келію лізе напролом якийсь мандрівний продавець книжок чи окулярів. А от музу би радо впустилося. Коли я була років десь на двадцять молодша, то якось все обходилось без муз. Творчість так і перла. А тепер щось не так пре. Тепер якось пунктиром. Написати в газету якесь оголошення типу «Розшукується муза» чи що?

От тільки неув’язка виходить. Древні греки передбачили муз лише для чоловіків, хоча й тоді було досить творчого жіноцтва. То як бути? І чи правильно зрозуміють моє оголошення?

А якщо чесно, то музи справді бракує. Якщо перекласти на «людську» мову, то можна сказати, що паливом для т. з. творчої праці є емоції (наприклад, враження від подорожей, зустрічей, фестивалів…). Якщо якийсь час нема захоплюючого спілкування, якщо нема навколо однодумців, нема систематично товариських теплих зустрічей, то все «не йде». Звичайно, так буває в кожного, але, скажімо, у художника нудний, безсюжетний, беземоційний шматок життя (як і кожен інший шматок) має згодом переплавитися у творчість (тобто в конкретні твори). Коли твориш, у м’ясорубку твоєї свідомості закладаєш все, що є під рукою —- чи барвисте життя складається, чи не дуже. Але, як не крути, з барвистого кавалка життя вийде таки на папір щось більш цікаве.

Так от, я про музу, про цей чудовий давньогрецький винахід. Муза у побутовому, практичному житті —- це не коханка, не проститутка чи ще щось таке, як гадають деякі «знавці» мистецтва, у яких що не художник —– то або розпусник, або шизофренік. Муза — це насправді така ж необхідність, як фарби, пензлі чи полотно. Це виглядає так: просто хтось (або щось) тебе надихає. І тоді працюється легко, приємно і свіжо.

Я не можу назвати себе самотньою, якщо знаю півміста. А от музи нераз бракує. І то дуже. Я щось не знаю, де музи беруться тепер у Франківську. Якщо знаєте, підкажіть. Буду вдячна.