Королева опери родом зі Станіславова

Зірка світової оперної сцени Іра Маланюк, якій під час Другої світової війни довелося емігрувати до Відня, а потім прийняти громадянство Швейцарії, до кінця життя наголошувала на своєму українському походженні. Навіть своє ім’я вона навмисне скоротила, щоб на концертних афішах його помилково не писали на польський (Ірена) чи російський (Іріна) манер. Здобувши визнання і славу у Європі, впродовж півстоліття співачка почувалася вигнанкою на чужині та з ностальгією згадувала рідний Станіславів, в якому вона брала перші уроки музики і де вперше почула радіотрансляцію опери зі знаменитої міланської “Ла Скали”.

В Івано-Франківську досі залишилася кам’яниця, збудована в 30-х роках минулого століття батьком співачки – доктором Осипом Маланюком. Тепер на фасаді цього будинку на вулиці Грушевського, 17 музична громадськість міста має намір ініціювати встановлення пам’ятного барельєфа на честь славетної землячки, яка стала справжньою королевою опери. Щоб Іра Маланюк, яка підкорила своїм голосом цілу Європу, нарешті повернулася до рідного міста і залишилася в ньому у мармурі, на вічно…

Повернення із забуття

У той час, коли оперній співачці Ірі Маланюк аплодували у Відні та Берліні, Парижі та Лондоні, Нью-Йорку та Буенос-Айресі, на її вітчизні про неї уперто мовчали. Тільки через 50 років вимушеної еміграції зірка світової оперної сцени, переживши розквіт слави, змогла повернутися на рідну їй Галичину. На той час завдяки наполегливим дослідженням професора Львівської консерваторії, доктора музикознавства Стефанії Павлишин про світову знаменитість вперше широко заговорили.

“Лише наприкінці 1994 року в Івано-Франківську на загал дізналися про свою славетну землячку, – розповідала репортерові ГК” музикознавець Олександра Турянська, яка мала нагоду супроводжувати співачку під час її перебування в нашому місті. – Раніше про неї пам’ятали тільки деякі старші люди, які вчилися разом з Ірою Маланюк у Станіславівській гімназії. Взагалі ж у Радянському Союзі не було прийнято згадувати про високий рівень розвитку культури, який був на Галичині до 1939 року, людей привчали до того, що всі блага цивілізації принесли з собою так звані “визволителі”.

Насправді ж упродовж тих двадцяти років, які від народження провела в Станіславові Іра Маланюк, у місті потужно розвивалася артистична культура. Від кінця 19-го століття тут вже діяли три спеціальні навчальні заклади – музінститут імені Шопена, консерваторія імені Монюшка, музична школа пані Німентовської. Денис Січинський заснував у 1902 році в Станіславові першу українську музичну школу. Анатолій Кос, який пізніше став Кос-Анатольським, організував хор “шістнадцятку”. Розвивалося хорове товариство “Боян”, гімназисти долучалися до церковних хорів, існували традиції домашнього музикування.

“Мені батько розповідав, як гімназисти збиралися вечорами, сиділи, співали, причому виконували складні музичні твори, був великий потяг до класики, – пригадувала Олександра Турянська. – Молоді хлопці також вже тоді вчилися грати на мандоліні, гітарі і ходили до дівчат під вікна співати серенади. Співали найчастіше на мелодії серенад Шуберта, але по-українськи, слова самі вигадували. Були модними так звані ревелєрси, щось таке, як студентські “капусники”, – гумористичні, сатиричні тексти на відому музику”.

У цьому будинку на вул. Грушевського пройшли дитячі роки співачки

У той час до філармонії, щоб послухати оперетки, приїжджали на фіакрах навіть з далеких сіл. А в станіславівському казино часто гастролювали заїжджі українські театри, які ставили народні музичні вистави. Іра Маланюк залишила спогади про цю залу, де їй випало в 9-річному віці виступати перед публікою в ролі Янгола у дитячому вертепі. А перший крок до оперної сцени маленька Іра зробила під керівництвом відомого українського композитора Ярослава Барнича, який силами станіславівських гімназистів поставив оперу Лисенка “Коза-Дереза”. Знаменита в майбутньому оперна співачка “дебютувала”, виконуючи партію Лисички…

Аристократка зі Станіславова

До захоплення співом та театром батьки маленької артистки спершу ставилися поблажливо і дещо скептично. Хоча уроки гри на фортепіано Іра почала брати ще в шестирічному віці. Так було тоді прийнято в усіх порядних станіславівських родинах. А родина Іри Маланюк належала не тільки до цвіту галицької інтелігенції, але й мала спільне коріння з давнім європейським аристократичним родом.

“По лінії матері, яка була за походженням німкенею, родовід Іри Маланюк сягав роду герцога де Гіза, який наприкінці 18-го століття був претендентом на французький трон, але під час Паризької комуни мусив шукати притулку в Угорщині, де його нащадки змінили прізвище на фон Кісс”, – розповіла Олександра Турянська.

З цього аристократичного роду походила бабуся Іри Маланюк – Габріела фон Ключаріч, яка, познайомившись у Відні зі студентом-медиком Олександром-Мар’яном Жуковським, після одруження переїхала жити на його малу вітчизну – в село Глушків біля Городенки. Тільки пізніше віденська аристократка зрозуміла, на яку авантюру вона відважилася. Тим часом діда співачки Олександра Жуковського призначили головним лікарем при управлінні залізниці в Станіславові. Час від часу він брав так звані “чоловічі відпустки” і пускався у мандри світом – відвідав Китай, Японію, Англію, Італію. Згодом Іра Маланюк пригадувала, як любила малою переглядати дідові фотографії, які він робив під час своїх подорожей.

Якщо завдяки своєму дідові маленька Іра мала можливість побачити світ, гортаючи фотоальбом його мандрівок, то завдяки інтересу її батька до всіляких технічних новинок вона мала нагоду цей світ почути. У помешканні доктора Осипа Маланюка уже наприкінці 20-х років був власний радіоприймач. Батько одягав 8-річній Іринці навушники, і вона слухала прямі трансляції з європейських театрів. Через багато років, стоячи на сцені міланської “Ла Скали”, Іра Маланюк пригадувала, як вперше почула оперний спів саме з цієї великої сцени, сидячи біля батька у затишному помешканні у Станіславові. До речі, для своєї лікарської ординації, розташованої на першому поверсі збудованої власним коштом кам’яниці (тепер – вулиця Грушевського,17), доктор Маланюк придбав перший у місті рентгенівський апарат.

Приватну практику хірурга Осип Маланюк розпочав, відмовившись від кар’єри військового лікаря в польській армії. До того він пройшов Першу світову війну, лікуючи поранених австрійських солдатів, а в час визвольних змагань перебував у лавах Української Галицької армії, в чині підполковника очоливши першу українську військову лічницю, яка містилася в приміщеннях колишнього палацу Потоцьких.

…Наприкінці 1994 року Іра Маланюк, вперше через півстоліття відвідавши Івано-Франківськ, отримала можливість знову побувати в рідному батьківському домі. На першому поверсі, де батько співачки приймав пацієнтів, розташувалося кафе. Але залишилися ті ж гвинтові сходи, ті самі балкончики, що виходили на вулицю. Двері помешкання їй відчинив якийсь чолов’яга у військовому кітелі та сімейних трусах. “Я нічєво нє знаю”, – буркнув він у відповідь на зауваження гості, що вона жила тут до війни. За спиною господаря Іра Маланюк тільки встигла розгледіти знайому з дитинства бабусину шафу.

Не було б щастя…

“Мені все вдалося, бо я була молода і надто смілива”, – так пояснювала свій успіх на оперній сцені Іра Маланюк шанувальникам її таланту, коли в 90-х роках відбувалися зустрічі зі співачкою у Львові та Івано-Франківську. Та шлях до світової слави був важким і тернистим. У 1939 році Іра Маланюк поїхала до Львова студіювати вокал у знаменитого співака Адама Дідура й одразу дебютувала там як солістка Львівської опери в ролі Амнеріс в “Аїді” Дж. Верді. Її ангажемент у Варшавській опері перервала Друга світова війна. Під час окупації вона виступала у Львівській опері, а з наближенням фронту в 1944 році змушена була поїхати до Відня, де знову брала уроки вокалу у відомої в той час наставниці Анни Бар-Мільденбург. Після війни Іра Маланюк стала солісткою Опери Грацу, а пізніше солісткою Опери в Цюріху.

А справжній злет у кар’єрі стався під час Вагнерівських фестивалів у Байроті в 1951 році. Під час постановки тетралогії “Перстень Нібелунгів” славетним диригентом Гербертом фон Караяном несподівано з’ясувалося, що в театрі немає виконавиці для доволі складної мецо-сопранової партії Фріки. Постановка опинилася під загрозою зриву. Іру Маланюк терміново викликали з квартири до театру, за дві години у гримерці вона, водночас припасовуючи до себе сценічний костюм, розучила нову для себе партію і зрештою виступила з великим тріумфом.

“Вона згадувала цей виступ як щасливий випадок, який дозволив піднятися на вершину світової слави, – розповідала Олександра Турянська. – Але насправді своїм успіхом Іра завдячує щоденній праці, блискучій виконавській майстерності й артистичному таланту. Вона вражала широким діапазоном співу, володінням голосом, чіткою артикуляцією, не залежно, якою мовою співала. Співачка мала просто королівську поставу, могла на сцені відтворити образ рухами, поглядом, була уважна і слухняна – відразу вміла відчути, що від неї вимагають постановники опери”.

…25 лютого минулого року 90-річна Іра Маланюк померла у своєму будинку у швейцарському місті Цірлі. Минулого тижня на пошанування видатної співачки у річницю її смерті в українському посольстві у Франції відбувся вечір пам’яті Іри Маланюк. Арії Вагнера, Верді і солоспіви з репертуару Іри Маланюк виконувала Ярина Турянська-Майє. У концерті брали участь український співак Василь Сліпак та французький піаніст і диригент Климент Мао-Такач.

Богдан СКАВРОН

Довідка

Іра Маланюк – солістка оперних театрів Львова (1940-44), Граца (1945-47), Цюрiха (1947-52), Мюнхена (1952-70), Відня (1956-74). З великим успіхом виступала на оперних сценах Мiлана („Ла Скала”), Рима („Констанца”), Неаполя, Флоренції, Венеції, Палермо, Парижа („Гранд-Опера”), Лондона („Конвент-Гарден”), Брюсселя („Де ла Монне”), Берлiна, Вiсбадена, Кельна, Гамбурга, Штутгарта, Мадрида, Барселони, Амстердама, Буенос-Айреса („Колон”). Виконавиця головних партій в операх В.-А. Моцарта, Р. Вагнера, Р. Штрауса i української вокальної музики. Була блискучою виконавицею вагнерiвського репертуару. Неабияку популярність здобула як камерна співачка (двічі удостоїлась звання „камерної співачки” – Kammersengerin). Нагороджена в Австрiї „Почесним хрестом знання i мистецтва” (1965). У 1970-89 рр. – професор камерного спiву Вищої музичної школи в Грацу (Австрія). У 1999 році запровадила тут на власнi кошти стипендіальний фонд для кращих випускників. Померла 25 лютого 2009 року в містечку Цірлі (Швейцарія), де останнім часом жила разом із сестрою.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

2 thoughts on “Королева опери родом зі Станіславова

  1. Дуже жаль ,що пан Скаврон не використав у своїй статті ,подані йому матеріали про відідини нашого міста Ірою Маланюк.Перша, дуже зворушлива, зустріч мистецької громадськості із славетною співачкою відбулася у квітні 1994 р.у філармонії.де ми мали можливість почути записи оперних арій Іри Маланюк зроблені в час розквіту її співацької кар”єри.послухати ЇЇ розповіді про складні дороги до мистецької вершини Друга зустріч відбулася в 1998р.Іру Маланюк вшанували дуже урочисто.Для неї співав  чоловічий хор “Сурма” Медичної академії під керуванням маестро Б.Волосянка,про життєвий шлях співачки розповіли музикознавці М.Сокальська та О.Турянська.відбулася зустріч із “Товариством Р.Вагнера”.Була замовлена карета, на якій співачка об”здила місто ЇЇ юності.Пані Іра Маланюк зуміла зберегти попри воєнні лихоліття документи на право власності родинного будинку,який вона мріяла віддати на користь мистецької громади міста.Сюди вона хотіла передати свій архів,сценічні костюми,афіші.тут міг би роміститися музей Дениса Січинського,музей театральної та музичної культури міста.різні товариства.Іра Маланюк -це Слава Станіслава-Івано-Франківська і ЇЇ ім”я повинно бути гідно пошоноване.            Олександра Турянська-музикознавець

  2. Шкода, що обсяг газетної публікації не дозволяє написати про все-все-все, що стосується Королеви опери Іри Маланюк, розмістити всі ілюстрації, вмістити всі спогади. Разом зі всією музичною громадськістю Станіславова-Івано-Франківська сподіваюся, що ім’я славетної співачки таки буде належно пошановане в нашому місті.

    Автор

Comments are closed.