Бесаги якогось вічного блукальця, втікача, мандрованого, який все своє носить зі собою, а по дорозі визбирує ще й те, що трапиться, вкидаючи у ті ж бесаги.

Там є все. Трохи їжі, інструменти, теплі шмати, знайдений непотріб, який колись міг би пригодитися, якби трапилася нагода, аби щось могло пригодитися, вирвані сторінки випадкових книжок, якась подоба пістоля-самопалу, родинні реліквії і образки різних святих, щось на продаж, недоторканий запас тютюну і сухарів на випадок цюпи, кілька золотих монет і банкноти різних держав, котрі вже вийшли з обігу.

Багато всякого різного. Бесаги переобтяжені.

Те, що легко взялося на плече, виявилося надто важким, коли дорога довга і нерівна.

Але полегшити ношу годі, шкода хоч щось викинути.

Раз за разом бесаги доводиться перекидати з плеча на плече, або перевішувати на тому самому плечі то перед на зад, то зад на перед.

Наповнена важким тканина не гризе у плечі, але тягар постійно переважує у якийсь бік. Від швидкої ходи бесаги ритмічно гицкають, б’ються об спину і живіт, збивають дихання. Поскидані у бесаги речі натовкають гострими кутами синці між ребрами.

То, що всередині, також товчеться.

Сирватка з грудки сиру розмиває чорнило на пожовклих документах. Щось розбилося, і з нього розтеклося.

Запахи перемішалися.

Кукурудзянку доведеться струшувати з фасолі.

До того ж дощі, які не стримує тканина, колючі гілки, які зачіпаються і деруть намокле полотно.

Щось висипається, а залатати нема чим, нема коли, нема чого.

У бесагах є багато всього.

Але знайти те, що потрібне якраз тепер, неможливо. Можна запхати руку і намагатися намацати. Можна витягнути те, що потрапило у руку.

Врешті виявиться, що без чогось такого можна обійтися.

А якщо справді припече, то треба висипати все. Саме так знаходиться необхідне.

Тим часом інше – воно завжди викликає здивування, ніколи не пам’ятав, що є щось таке цікаве – поскидати назад до торби.

Бо у бесагах нема ніяких поличок, шуфлядок і переділок, щоби вдалося своє добро якось розсортувати.

Та й нащо, якщо ті бесаги або заберуть розбійники, або вони зотліють поруч з тобою десь під снігом чи на дні провалля, і хтось впізнає твої кості якраз за вцілілим фрагментом витканого узору.

Ця країна подібна на бесаги ще й тому, що слова «бесаги» не знає більшість людей у країні, яка на бесаги подібна.

Українсько-українські словники, якби так хтось до них вдався, доводять пошук значень до того рівня абсурду, який є у цій країні правдою.

Бесаги – каже перший – це подвійна торба. Торбу також не всі зрозуміють. Тому торба – прояснює інший – безвихідне становище (перше значення) або цілковита наркотична залежність.

А ще й подвійна торба.

Ця країна так само подібна на яблуко, повішене на нитку, яке потрібно вкусити без допомоги рук.

І на грушку, під якою лежиш на траві, чекаючи, заки вона сама впаде до рота.

І на все інше, навіть на васервагу.

Шкода лише, що вона сама не є чимось таким, на що подібна хоча би грушка.