18 травня виповнилося б 65 років одному з найвидатніших футбольних спеціалістів Прикарпаття, блискучому воротареві і чудовому тренеру Івану Михайловичу Краснецькому…

З іменем Івана Михайловича Краснецького пов’язані чималі футбольні успіхи нашого регіону на змаганнях різних рівнів та дивізіонів України. Здобувши у 60-х роках минулого століття славу непробивного воротаря, ще більших результатів Краснецький досяг на тренерській ниві. Саме під його орудою івано-франківське «Прикарпаття» у 1991 році вибороло путівку до новоствореної у той час Вищої ліги України. А скільки талановитих футболістів виховав Іван Миколайович! Більше тридцяти років він працював наставником СДЮШОР «Спартак-Прикарпаття», а також у футбольному інтернаті при ВПУ-21. На жаль, 23 квітня 2010 року яскраве і динамічне життя Краснецького обірвалося. Проте пам’ять про нього вічна. «ГК» записав деякі спогади про славетного воротаря і тренера з вуст його колег та вихованців.

Михайло ГНАТИШИН, колишній партнер по команді «Спартак», нині тренер ФК «Енергетик» (Бурштин):

– З Іваном Краснецьким я був знайомий з 1969 року. Ми завжди поселялися разом на зборах чи перед іграми, поруч сиділи в клубному автобусі. Товаришували і в житті. Він був справжнім другом, надійним, готовим допомогти. Краснецький як гравець вирізнявся серйозним ставленням до роботи, був відповідальним, вимогливим до себе. Пізніше ця працелюбність з притаманною йому організованістю стали запорукою його тренерських звершень. Як тренер, ніколи не ділив команду на досвідчених та молодих. Початківцям довіряв не менше, багато уваги приділяв їх зростанню та становленню.

Ігровою рисою Краснецького-воротаря була гра на виходах. Якось грали ми у Гродно проти сильної місцевої команди. Іванові тоді довелося добряче попрацювати власне у цій техніці воротарського мистецтва, рятуючи нас. Впродовж того матчу білоруські вболівальники буквально шаленіли від вдалих дій «у рамці», а після його завершення назвали Івана тигром. Таке порівняння йому сподобалося, але радів він з того, що допоміг команді. Мені вдалося забити єдиний м’яч, і ми перемогли.

В 1970-му, напередодні Іванового весілля, наш «Спартак» приймав «Шахтаря». Два голи (2:1) ми присвятили нашому чудовому воротареві. Це його надзвичайно зворушило.

Василь ГУМЕНЯК, колишній гравець «Прикарпаття», нині тренер СДЮШОР «Прикрапаття»:

– Доля звела мене з Іваном Михайловичем, коли мені було ще 15. Тоді саме під його керівництвом я грав за команду Богородчанського району. Далі, з його подачі, я став гравцем франківської СДЮШОР. Пізніше я всюди слідував за своїм тренером: виступав за команди, які він очолював, або працював тренером поруч з ним. За його сприяння я пограв у Чехії. За його порадою і допомогою став на тренерський шлях. Найцінніша з його рис – вміння знаходити підхід до людей. Він був тонким психологом. Це допомагало йому налаштовувати як команду, так і окремих гравців на добру гру. Для нас, тоді ще молодих, він був прикладом у житті і роботі. На тренуваннях не цурався пограти з нами, роз’яснити завдання. В його командах зажди був чудовий мікроклімат, тож ми завжди стояли горою за тренера на полі і за його межами.

Андрій РОМАНЧУК, колишній гравець «Прикарпаття», нині інспектор спортивних споруд м.Калуш:

– Повік завдячуватиму людині, яка повернула мене у великий футбол. Коли Іван Михайлович запросив мене до команди, я мав зрілий за футбольними мірками вік – 27 років. Що побачив тоді тренер у моїх діях, було для мене загадкою, а його пропозиція – повною несподіванкою. В таке я повірив не одразу, так що просто не прийшов в аеропорт, щоб полетіти в Ужгород на свій перший матч. А тренер чекав мене… Згадуватиму найперше його безпосередність, незвичну чутливість та безмежну доброту.

Микола ВОЛОСЯНКО, колишній гравець «Прикарпаття», нині тренер ФК «Арсенал» (Київ):

– Запам’яталося найбільше почуття гумору Івана Михайловича. Він розумів жарти, вмів і любив жартувати, завжди знаходив для цього хвилину. Буквально однією фразою міг розрядити будь-яку ситуацію чи зняти напруження після навантажень на тренуваннях. Причому це було і тоді, коли він ще працював з нами, тоді 13-15 річними хлопчаками, і пізніше – у «Прикарпатті». Найголовніше, він був справедливим наставником, хоча й вимогливим, строгим. Завдяки саме йому і я, й інші його вихованці досягли у футболі значних успіхів.

Ігор МЕЛЬНИЧУК, колишній гравець «Прикарпаття», тренер СДЮШОР «Прикрапаття»:

– Для мене Іван Краснецький був другим батьком – футбольним. Так його називав не лише я – так з повним правом можуть його величати всі його вихованці. Я достатньо багато грав під його керівництвом, а найприємніші спогади пов’язані, звісно ж, з «Прикарпаттям», з особливо вдалим 1991 роком. Все відбувалося наче на зламі епох, і, повертаючись з виїздів додому, ми від душі співали стрілецьких пісень. Тоді ще це було заборонено, але Іван Михайлович не забороняв. Він завжди був патріотом. Хто знає, може саме той дух, той настрій допомагав нам перемагати. Чимало зусиль Іван Михайлович доклав до становлення футбольного інтернату, до успіхів його команд. Його тренерський досвід, педагогічний хист та велика життєва мудрість саме у роботі з дітьми розкрилися цілковито. Улюбленій справі він віддавав не лише себе, а й усе, що мав. Подаровані йому м’ячі, футболки, форми з часом опинялися в інтернаті чи СДЮШОР. Якось один з найкращих його вихованців Юрій Мартищук презентував йому свій воротарський светр збірної України. Та він недовго тішив око тренера вдома. Іван Михайлович згодом віддав його одному з інтернатських голкіперів, дізнавшись, що той не мав в чім грати. В цьому і був увесь Краснецький – щирий і щедрий, людина великого серця.

Довідка «ГК»:

Краснецький Іван Михайлович

Народився 18.05.1945 р. в с.Братківці Тисменицького району.

Освіта: закінчив Івано-Франківський педінститут, Київський інститут фізичної культури, Вищу школу тренерів у Москві.

Ігрове амплуа: воротар.

Виступав за команди:

«Спартак», Івано-Франківськ (1964, 1968-71); «СКА», Львів (1966-67); «Фрунзинець», Суми (1972).

Кандидат у майстри спорту. Залучався до складу збірної УРСР, чемпіон України (1969).

Тренерська кар’єра:

Другий тренер команди майстрів «Прикарпаття» (1987); «Закарпаття», Ужгород (1988-90); «Прикарпаття» (1990-92); «Верес», Рівне (1995); «Кристал», Чортків (1995), ФК «Калуш» (1997); СК «Миколаїв» (1999); «Чорногора», Івано-Франківськ (2001). Старший тренер футбольного інтернату ВПУ-21 (1999-2006), тренер СДЮШОР «Спартак-Прикарпаття» (1976-2010, з перервою).

Член тренерської ради ФФУ (1991-1993). Заслужений працівник фізичної культури та спорту.

Помер 23 квітня 2010 року.

До теми…

Чемпіонат СРСР. 1991 рік.

Друга ліга. 1 зона. 2 місце (вихід у Вищу лігу)

50 матчів: 31 перемога, 9 нічиїх, 10 поразок, м’ячі 86:43, 71 очко.

Оптимальний склад ФК «Прикарпаття-91»:

в-Пироженко, Хомин, Ватаманюк (к/к), Русановський, Мельничук, Лахмай, Гуменяк, Романчук, Григорчук, Ковальчук, Савка.

Головний тренер: Іван Краснецький