Зруйнування “Вифлеєму”

В Івано-Франківську зносять історичну будівлю, в якій до Другої світової війни був розташований дитячий будинок під назвою “Вифлеєм”.

 

Топографія Івано-Франківська поволі втрачає сліди тривалого перебування у місті добре організованої колись німецької громади. Ще наприкінці 70-х років, за радянської влади, перед початком будівництва облмуздрамтеатру, по-варварськи було знищено німецьку євангельську кірху. Церкву обклали вибухівкою і підірвали. Перед тим, як розсипатися, вона, кажуть, підлетіла вгору, ніби вознеслася до небес…

Тепер в Івано-Франківську зникає ще одне пам’ятне місце, пов’язане з історією перебування у місті німецьких колоністів. Минулого тижня найняті кимось “шабашники” почали розбирати одноповерхову садибу з мансардою на вулиці Незалежності, 87. Свого часу це була перша будівля, придбана німецьким пастором Теодором Цеклером, який прибув до Станиславова з душпастирською місією, для створення мережі опікунських закладів для дітей. З цього будинку колись у місті, власне, й почався розвиток німецької колонії.

“Найняли нас, кріпаків, та й мусимо робити, – говорив репортерові “ГК” один з робітників, який валив старі стіни історичної будівлі. – Хто найняв, не знаю. Приїжджає тут якийсь пан раз на три дні та й платить гроші”.

Як вдалося з’ясувати, на місці зруйнованого ветхого будинку невдовзі має вирости чергова багатоповерхівка, яка буде з’єднана з розташованою поруч новобудовою (з магазином “Антошка”) та сусідньою кам’яницею. Для в’їзду у двір проектом передбачено арку. Місце, яке понад сто років тому було обжите німецькими колоністами, нарешті зміниться до невпізнання.

…Євангельський пастор Теодор Цеклер приїхав до Станиславова у січні 1891 року і за короткий час організував життя місцевої німецької громади досконаліше, ніж це спромоглися зробити значно чисельніші польська, єврейська та українська громади. За участі Цеклера були започатковані німецька народна школа та гімназія, сиротинці для хлопців і дівчат, будинки для молоді, крамниці, майстерні, ощадна каса, квартири для робітників, прибраних батьків сиріт, молодих теологів, органістів, інтернат для гімназистів, а також читальні, кухні та їдальні. Приміщення для цих закладів були або викуплені, або збудовані самотужки. Тільки приміщення невеличкої церковці, зведеної євангельською громадою у 1883 році, молодий німецький пастор уже застав у Станиславові.

Власне місце розташування євангельської кірхи (на перетині теперішніх вулиць Лепкого та Незалежності, трохи ліворуч від пам’ятника Івану Франку – авт.) зумовило рішення Теодора Цеклера у 1896 році придбати земельну ділянку навпроти церкви, на якій стояли три старих будинки. За опублікованими нещодавно спогадами дружини пастора Ліллі Цеклер, найбільший із придбаних будинків раніше слугував готелем, а потім був придбаний українцем, який перебудував його для власних потреб і доповнив невеликою верандою.

“Він сподівався, що його оберуть депутатом Рейхстагу у Відні і хотів потім з цієї веранди виступати з промовою перед відданими йому виборцями, – писала у своїх спогадах Ліллі Цеклер. – Але коли це сподівання не справдилося, він недорого продав усю земельну ділянку”.

Колишня німецька кірха на тлі недобудованого готелю. Фото 70 х років

Руїна колишнього сиротинця "Вифлеєм". Кінець червня 2010 року

31 серпня 1896 року у півтораповерховій садибі було відкрито притулок для сиріт, якому дали назву “Вифлеєм”. Кількість дітей, якими доводилося опікуватися, зростала щороку. Щоб розмістити усіх потребуючих, доводилося розбирати стіни, пробивати нові входи у будинку “Вифлеємі”, а згодом започатковувати нові дитячі заклади в інших будівлях. До 1939 року через мережу дитячих закладів Цеклера пройшло дві з половиною тисячі сиріт та обездолених дітей, для яких “Вифлеєм” став, без перебільшення, рідним домом. За спогадами Ліллі Цеклер, нужденні діти були у величезному захваті від того, що кожен з них тепер може спати на окремому місці, вони не хотіли вставати з ліжка навіть вдень і тим самим дуже налякали пастора, який вирішив, що дітей скосила якась епідемія.

Після того, як німецька колонія сильно розвинулася і розрослася (здебільшого у напрямку бічних вуличок ліворуч від початку теперішньої вулиці Степана Бандери – авт.), будинок “Вифлеєм” і надалі залишався осердям організованих Теодором Цеклером закладів. Саме на подвір’ї цього будинку було вперше офіційно виконано гімн, написаний Мартіном Лютером, “Наш Бог – міцна фортеця”. В такий спосіб німецькі колоністи вітали дозвіл на відкриття у цьому приміщенні перших двох класів євангелістської школи, з якої згодом розвинулася німецька гімназія (тепер – один із корпусів ЗОШ №11 на вулиці Лепкого). У великому залі “Вифлеєму” за накритим столом євангелісти разом зі своїми вихованцями збиралися на Різдво, запалюючи у куті дві новорічних ялинки біля столів з подарунками, тут святкували також річниці від дня заснування мережі дитячих закладів.

Під час Першої світової війни будинок “Вифлеєм” був дивним чином порятований від пожежі, коли австрійці, відступаючи з міста, підірвали свої продовольчі склади, розташовані поруч із сиротинцем. Полум’я зі складів не перекинулося на дитячий будинок тільки тому, що вітер повіяв у протилежному від “Вифлеєму” напрямку.

Напередодні Другої світової війни, одразу після радянської окупації Галичини в 1939 році, Теодор та Ліллі Цеклери, як і більшість галицьких німців, змушені були повернутися на історичну батьківщину – до Німеччини. Євангельський пастор та його дружина провідали Станиславів ще в 1943 році, однак виявили запустіння в будівлях, в яких раніше були розташовані опікунські заклади. Зокрема, у “Вифлеємі” – вибиті шибки на вікнах, двері – без замків, котли та пічки – покрадені. Попри те, знаменита садиба пережила і другу війну, а в післявоєнні роки вона стала вічно аварійним житловим будинком.

У радянський час, ясна річ, ніхто не дбав про збереження пам’яті про німецьких колоністів у Станиславові. Навпаки, ці чужорідні спогади всіляко затирали, для чого, зокрема, безжалісно знищили німецьку кірху на одній з центральних площ міста.

Вшанувати пам’ять про Теодора Цеклера українська влада міста Івано-Франківська здогадалася лише три роки тому, повернувши історичне ім’я вулиці, на якій стояли більшість організованих німецьким священиком закладів і яку через це називали вулицею Цеклера ще на початку 20 століття. Про євангельського єпископа та засновника дитячих закладів нагадує також меморіальна таблиця на стіні школи №11. Однак із понад двох десятків будинків, з якими пов’язана історія німецької колонії нашого міста, тільки дві споруди тепер мають статус пам’яток місцевого значення – будівля старої німецької гімназії (Лепкого, 9) та колишнє приміщення лікарні “Бетесда” (Цеклера, 18).

Богдан СКАВРОН

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!