На виступ французького гурту «Joke» чекали дві години, і ніхто не пішов. В цей час французи, які власним бусом проїхали до Івано-Франківська майже 10 тисяч кілометрів, чекали на трасі під табличкою «Івано-Франківськцемент», думаючи, що знайшли потрібне місто. Вони зовсім не розуміють кирилиці. Врешті музиканти таки добралися до арт-кафе «Гармидер» і зірвали франківську публіку.

«Joke» – це вибухова суміш реггі, хіп-хопу, ска, панку, балканської музики та рок-н-ролу. Народ не втримався вже з перших акордів і пустився танцювати, незважаючи на невдоволені зауваження офіціантів закладу, мовляв, не заважайте нам працювати. Ми розпитали гітариста гурту Сімона Шоне про враження музикантів від перебування в Україні, про музику та життя гурту.

– Сімоне, ви так довго їхали до України. Як ви почуваєтесь у таких турах?

Ми вже 5 років їздимо з турами по Європі і завжди раді приїхати в нову країну і зустрітися з новими людьми. Наш тур у липні почався з концерту у Парижі, далі ми поїхали у Сербію, Хорватію, Чорногорію, і Росію. А тепер-от ми вперше в Україні. У нас був концерт у Луцьку, а потім буде у Києві, після чого поїдемо на Польщу та Чехію. Цілий місяць на колесах. Але ми вже звикли, що їдемо своїм бусом і живемо у ньому.

– Сподобалося в Україні?

Люди насолоджуються музикою і вечіркою – це найголовніше. Всюди нам забезпечили гарні умови. Єдине погане враження – це божевільний кордон. Дуже дивно, що саме в Україні ми зіткнулися з тим кліше, яке у Франції мають щодо всіх посткомуністичних країн. Дуже потужна адміністративна система. Ми просто так простояли на кордоні чотири години. Я розумію, що кордони – це передовсім купа паперів, але в Україні було найгірше. Митники дуже тупо показували свою владу над нами і хизувалися цим. Змушування людей чекати, задавання непотрібних запитань, прохання показати ще один папірець, і ще, і ще. Просто склалося враження, що вони нам давали зрозуміти: ми можемо з вами чинити, як завгодно.

– То здолати французькі стереотипи стосовно України не вдалося?

На жаль, у Франції практично не знають про Україну. Я погано вчився в школі і зле знаю історію та географію. Найбільше вчуся, подорожуючи. Коли ми їхали в Україну, ми були, як «незайманки» – чисті від інформації про цю країну і не знали, що з нами трапиться. Деякі наші знайомі навіть сміялися з того, що ми їдемо в Україну. Нам завжди цікаво їхати кудись вперше. Але я був у Алжирі і був у Косово, і мушу сказати одне – там значно легше перетнути кордон. А ще нас ніде так багато не зупиняли полісмени на дорозі. Разів зо п’ять за два дні.

– Просили гроші?

Дали один раз, і це було гидко. Просто тотальна корупція!

– А у Франції немає корупції?

Та є, але на абсолютно іншому рівні. Якщо влада говорить, що бореться з корупцією, а насправді треба давати гроші на дорозі, це демагогія. У нас політики більше дбають про свій імідж. У нас корупція більше як тиск влади на прийняття важливих для країни рішень. А тут якщо хтось має навіть найменшу владу, йому вже на все наплювати.

– У різних країнах якось по-різному сприймають вашу музику?

Можливо, я занадто утопічний, але думаю, що музика – це універсальний спосіб комунікації. І коли ти граєш добре, граєш від серця, люди відчують це в будь-якій точці світу. Особливо молодь. А ми якраз граємо музику для молоді. Наша музика для вечірок, щоб був божевільний рок-н-рол. Ми були в дуже багатьох країнах Європи, були в Африці. Доводилося грати для сліпих діток – і це була божевільна вечірка. Музика – це універсальна штука. Якщо ти добре граєш, порозуміння і контакт будуть будь-де. Люди однакові усюди. Лише культура і те, як ми живемо у щоденному житті, нас вирізняє. У нас може бути різна релігія і різний прогноз погоди на завтра, але саме це відкриває наш світогляд і робить нас цікавими для світу. Я дуже люблю різні відмінності і ми намагаємося їх використовувати у створенні музики.

– Знаю, що ваша група існує вже 15 років. Відчуваєте комерційний успіх?

Нас у групі восьмеро. Ми всі дружимо ще зі школи. Починали разом грати ще років з одинадцяти, і ця група стала надзвичайно важливою у нашому житті. Хоча кожен з нас ще має якісь інші, часто більш комерційні проекти. Я граю ще у кількох групах і навчаю гри на гітарі. Думаю, музикантові заробляти на життя лише музикою важко у будь-якій країні. Можливо, у Франції це трохи легше, але от нам потрібно часто їздити в тури. Музикант завжди може вибирати, чи грати музику для людей, чи заробляти гроші. Думаю, краще мати менше грошей, але краще життя.

– А шансон – це музика для людей чи для грошей?

У Франції шансон – це найважливіший стиль музики. За часів Едіт Піаф співали про проституцію і мафію, і це було класно! Зараз ця музика втратила свою сексуальність і інтригу. Тепер це просто якісна музика, але вона простіша і тупіша. Наприклад, хтось співає, як був у супермаркеті і щось там купував. Думаю, це погано для музики. Але все одно шансон залишається у Франції найбільш популярним.

Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА