Вихід під завісу

«Галицький кореспондент» відзначає діячів політичної сцени-2010.

 

Рік 2010-ий завершується і вимагає підсумків. На політичній сцені-2010 не бракувало ані вистав, ні шоу, ні цирку, ні детективів, ні горорів, ні комедій, ані тупих бойовиків. Усе було, і навіть забагато, як на нерви середньостатистичного глядача. І хоча пальма першості в усіх жанрах незаперечно належить шоуменам з київських пагорбів, у провінційному політичному театрі також не доводилося нудьгувати. Пропонуємо згадати імена головних героїв, тобто акторів, відзначивши переможців у низці політичних номінацій року.

Повернення-2010 – Михайло Вишиванюк. Жодних дискусій і бути не може: аби вдруге вступити в одну й ту ж річку, треба справді бути Михайлом Вишиванюком. Відбувши рекордний термін на посаді губернатора в часи Леоніда Кучми, Вишиванюк вимушено зійшов з авансцени на час каденції Віктора Ющенка. Однак авторитет та управлінські навички Вишиванюка знову стали затребуваними з приходом до влади Віктора Януковича.

Одним із перших розпоряджень губернатор не лише прибирає з входу в адміністрацію сумнозвісні турнікети, але й повертає на управлінські посади цілу когорту «старих» кадрів. Символом другого пришестя Вишиванюка можна вважати мітлу, якою губернатор проводить кадрові чистки в області. «Мете» він із розмахом – мало яка колегія ОДА обходиться без звільнення «успішних» чиновників. Виконуючи невдячну роль адвоката владного режиму в області, Вишиванюк уникає ідеологічних дискусій, примирливо закликає до «прагматизму» й аполітичного будівництва «писанкового Прикарпаття».

Розчарування-2010. Першість у номінації поділяють «Наша Україна» і «Батьківщина». Місцеві вибори 31 жовтня стали останнім цвяхом у труну «помаранчевих». Згаяне на чвари, гонитву за посадами та особистими статками, правління «помаранчевих» і «біло-сердешних» залишилося в пам’яті громади як час втрачених можливостей. Відповідно, й результат виборів закономірний: якщо в обласній раді попереднього скликання не було жодного депутата від Партії регіонів, а «Наша Україна», БЮТ разом налічували майже сотню «штиків» із 120 депутатів, то в чинній раді ці політичні сили отримали заледве 30 мандатів. А загалом по Україні ситуація ще гірша. Як влучно й пророче минулого року обмовилася Юлія Тимошенко, «всьо пропало»…

Сюрприз-2010. Першість у цій категорії пропонуємо віддати керівнику Івано-Франківської міської організації «Фронту змін» Ігорю Прокопіву. Очевидно, для «ФЗ» номінація стає традиційною: свого часу прізвисько «кіндер-сюрприза» міцно причепилося до головного «фронтовика» країни Арсенія Яценюка. Однак назвати Ігоря Прокопіва «кіндером» чи то в місцевій політиці, чи в бізнесі не повернувся б язик навіть у затятих опонентів.

На посаді генерального директора ДКП «Теплокомуненерго» Ігор Прокопів показав себе доволі успішним менеджером, зумівши протягом року навести лад з фінансами підприємства й уберегти його від боргової ями. Більше того, стартувавши із значним запізненням у виборчій кампанії та ще й з такої «невдячної» позиції головного міського тепловика, Прокопів зумів досягти третього місця на виборах мера і здобути другу за чисельністю фракцію у міській раді. Схоже, ці показники слід розцінювати лише як інвестицію заради більш вагомих електоральних дивідендів на наступних виборах міського голови обласного центру.

Поразка-2010. Безперечний переможець у номінації – Юрій Соловей. Для лідера «Громадського форуму Івано-Франківська» 2010-ий рік виявився повним гірких політичних розчарувань. Ані різноманітні соціальні проекти, ні систематична участь у популярних і дорогих ток-шоу, ні найзахмарніші обіцянки перетворити Івано-Франківськ майже на казку перемоги на виборах міського голови політику не принесли. В результаті, Юрій Соловей не лише не посів мерського крісла, але й до міської ради провів, окрім себе, лише одного депутата.

Дежавю-2010. Особливих надій на другу каденцію Віктора Анушкевичуса, окрім самого міського голови та його найближчих соратників, не поділяв, здається, ніхто. Як і радості від його перемоги. Претензії Анушкевичуса вдруге очолити місто виглядали невиправданими: мера систематично й здебільшого заслужено критикували за невиконані обіцянки, нездатність сформувати професійну команду, жахливий стан доріг та кризовий стан франківського ЖКГ в цілому. Втім, коли справа дійшла до вибору, громада віддала перевагу «відомому злу» перед «невідомим». Так Віктор Анушкевичус отримав нагоду «завершити розпочате», а якщо відверто – просто розпочати бодай якісь зміни у місті.

Шоумен-2010. Без претендентів на перемогу в цій номінації політичне життя було б нудним, сірим і приреченим. Своїми витівками, конфузами і бздурами вони нагадують посполитим про ігрову й змагальну природу політики. Про те, що політика – це театр, і навіть начебто найсерйозніші гравці – лише актори, для яких головне – прихильність публіки, що з власних кишень оплачує цю виставу.

У місцевому політичному середовищі за перемогу в номінації цьогоріч боролися Андрій Микитин і Руслан Коцаба. Перший у якості своєї передвиборчої програми кандидата до міської ради обрав Десять заповідей Божих, а ще – пообіцяв вигнати з міськради нечисту силу, а усіх франківських пташок забезпечити шпаківнями. Незабутні також побажання Микитина на адресу окремих прикарпатських нардепів кинутися під автобус чи вчинити самоспалення на знак протесту проти нинішньої влади.

Важко уявити місцевий політикум і без постаті Руслана Коцаби. Він набув слави такого собі «вуличного» політика, «громадського соціолога». Нещодавно Руслан Коцаба відзначився написанням листа до керівництва МВФ, в якому настійливо просив викреслити всю його сім’ю зі списків боржників Фонду.

Переможця в номінації вдалося визначити лише завдяки фотофінішу. Наші вітання Андрієві Микитину!

Партія-2010. У цій категорії першість правомірно посідає ВО «Свобода». 2010-ий рік для політичної сили був найбільш успішним, свідченням чого став переконливий результат партії на місцевих виборах. «Свобода» впевнено перемогла на Західній Україні й отримала оптимістичні прогнози на парламентські вибори. Такий приголомшливий успіх став несподіванкою навіть для самої партії. Так, щоб заповнити всі належні партії мандати, отримані за результатами виборів до Івано-Франківської міської ради, «Свободі» елементарно не вистачило кандидатів. Варто зауважити, що успіху політичної сили, окрім націоналістичної програми і гасел, сприяла й економічна криза в країні, постійні чвари «помаранчевих» та недолугі гуманітарні проекти нової влади. Якщо так піде й далі, наступного року або ж в 2012-му українці отримають фракцію «Свободи» у Верховній Раді.

Кар’єра-2010. Результат, одержаний «Свободою» на Прикарпатті, не в останню чергу наслідок особистих зусиль її регіонального лідера – Олександра Сича. На початку року багато хто прогнозував участь Сича в мерівських перегонах, однак від боротьби за головне крісло обласного центру політик відмовився і, як виявилося, не прогадав. Новий календарний рік Сич зустрічатиме в статусі голови обласної ради. Міцність умовної більшості, яка сформувалася в раді, значною мірою залежатиме саме від особистих менеджерських здібностей Олександра Сича, його вміння вгамовувати пристрасті, зберігати баланс сил й кооперувати з головою ОДА Михайлом Вишиванюком.

Ну от, нагороди знайшли своїх героїв. Вибачайте, якщо когось не згадали. За який тиждень розпочнеться рік 2011-ий, який обіцяє нові сюжети і шоу. І, певно, нових героїв також.

Ігор ДЕБЕНКО,
Політолог

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

4 thoughts on “Вихід під завісу

  1. НЕМА ТАКОГО НАВІТЬ РОЗДІЛУ! БО ВСІ ВИБОРИ ПРОГРАЛИ. НУ МОЖЕ КРІМ ГРУПКИ РП.ЯКОВИНИ. ПІСЛЯ БУДОВИ НОВОЇ ТЄМИ ЩЕ НЕ НАЙШЛИ І СОСУТ ЛАПУ. А БАХМАТЮК -ШЕФ ГК, ДАЛІ ПОВЕРТАЄ НЕЗАКОННЕ ПДВ. АЛЕ СИМ ЯКОСЬ ЇГО ЗА СЕ ХВАЛИТИ І НЕ ПАСУЄ. А ТАК І ТОМУ МАТЕРІАЛ СЛАБИЙ – ДЛЯ РОЗВОДА ЛОХІВ.

  2. Прочитав із задоволенням. Порівняно з тим, як пише Дебенко, то  ця стаття приємно вразила.

  3. Вік живи вік учись… Вдається до читання

  4. При чому тут бізнесмени? Закомплексованим пролетаріям не дають спокою чужі гроші? А текст сподобався, нормально.

Comments are closed.