Як переписують історію

В нових підручниках з історії України ОУНівці названі “політичними колабораціоністами” Гітлера, видалені спогади дисидента Григоренка і лист Чорновола, згадки про русифікацію українців у 60-80 роки, вбиство Гонгадзе і Помаранчеву революцію…

«Міністр підручників не пише. Я і рукописи не читаю, на це фізично не вистачає часу. Автори пишуть самі, кваліфікована комісія відбирає найкращі».

Так міністр освіти Дмитро Табачник прокоментував тему, яка стає все гарячішою у розмовах науковців, політиків та й просто соціально активних людей, – «Історію переписують». Останнього парламентського тижня лідер партії «За Україну» В’ячеслав Кириленко з трибуни звинуватив міністра, що той навмисно приховує зміст нових підручників.

«Свідомо» їх знайшло.

Що переписують

Цієї осені зміняться усі підручники для одинадцятикласників. Причина – минулорічне повернення з 12-ти до 11-річної школи. Через це довелося скоротити всі навчальні програми. Якщо говорити про історію, замість двох уроків на тиждень школярі мають всотувати знання про рідну землю за один.

Повторимося, такі скорочення торкнулися всіх предметів включно з фізкультурою. І всі інші підручники теж «схуднуть». Але лише з двох предметів – «історія України» та «українська література» – книжки не лише зменшать, але й частково перепишуть.

Нових підручників з історії буде три. Їх обрали на конкурсі. Перше місце, за його результатами, посів підручник професорки Олени Пометун, яка очолює лабораторію суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки Академії педагогічних наук. Друге місце зайняв твір Станіслава Кульчицького, директора відділу історії України 20-30 років ХХ століття в Інституті історії Національної академії наук. Третій призер – підручник Олексія Стукевича, професора Вінницького педагогічного університету.

І Олена Іванівна, і Станіслав Владиславович, і Олексій Карпович створили не одну книжку з історії для старших класів.

Що вони в них переписали? «Свідомо» проаналізувало «золотого призера» цьогорічного конкурсу підручників з історії – новий твір Олени Пометун. І порівняло його з попереднім підручником, який Олена Іванівна написала за «помаранчевої» влади – у 2007-ому.

Новий підручник «схуд» на чверть – з 383 сторінок до 288. Левова частина тексту залишається буква до букви. Але є місця, де зміняться не лише слова – сенси.

ОУНівці названі прислужниками гітлерівців

Так сталося у темі Другої світової війни, події якої досі по-різному трактуються в різних частинах України.

У підручнику, який зараз вивчають одинадцятикласники, перший розділ називається “Україна під час Другої світової війни”. Він поділяється на кілька тем, одна з яких названа «Велика Вітчизняна війна, 1941-1945 роки». У новому підручнику формулювання “Велика Вітчизняна війна” має бути внесено в саму назву розділу – “Україна під час Другої світової війни. Велика Вітчизняна війна”.

У нинішньому підручнику в главі про встановлення радянської влади на Західній Україні наведений спогад в’язня Бережанської тюрми – як НКВСники арештовували націоналістів. Далі йдуть три абзаци про Організацію Українських Націоналістів, де згадується, що її основу становила молодь і ОУН мала значний вплив на українське суспільство. «Що викликало серйозне занепокоєння Москви», – зауважує професорка у нинішньому підручнику новітньої історії. В оновленому нею варіанті спогади в’язня відсутні, а оповідь про ОУН вміщується в одне речення: «Боротьбу проти сталінського тоталітаризму в краї очолила Організація Українських Націоналістів, яка нараховувала близько 20 тисяч осіб».

Наступного разу західноукраїнські націоналісти з’являться у темі про колабораціонізм, якої у нинішньому варіанті підручника немає: “Здійснювали спроби прислужитися новій владі й лідери українського націоналістичного руху. На початку війни вони запевняли керівництво рейху, що будуть на боці Німеччини, але за умов, якщо Німеччина сприятиме утворенню на окупованих вермахтом землях Української держави. Проте А.Гітлер та його оточення відмовили українським націоналістам у підтримці їх державницьких проектів, вбачаючи у цьому небезпеку для рейху. Німецька окупаційна влада позбавила перспектив український політичний колабораціонізм».

Далі великих змін немає. І в теперішній, і в новій версії підручника про боротьбу УПА із НКВС/МГБ стисло викладені схожі факти. Загибель Романа Шухевича (як і Степана Бандери) в обох книжках не описана.

Без спогадів Григоренка та Чорновола

Наступні зміни знаходимо у четвертому розділі, присвяченому 1960-1980 рокам. Звідси вилучили заяву Петра Григоренка – учасника боїв під Халхін-Гол, під час війни з Німеччиною – офіцера Червоної армії, у хрущовсько-брєжнівські часи – дисидента та в’язня радянських психлікарень.

Вслід за ним не буде надрукований і лист В’ячеслава Чорновола Петру Шелесту, що починається словами: «Я нічого у Вас не прошу». В листі йдеться про тиск радянської влади на інтелігенцію.

Натомість автори додали заяву багаторічного керівника Компартії України Володимира Щербицького “Про завдання партійних організацій республіки щодо подальшого покращення роботи з кадрами у світлі рішень ХХIV з’їзду КПРС”.

З назви теми про культуру тих часів вилучено словосполучення “Русифікація у другій половині 60-х – початку 80-х років”.

Натомість авторка додала до теми про Чорнобильську катастрофу результати свіжих досліджень: «В останніх дослідженнях серед причин аварії називають те, що реактор був неправильно спроектований і небезпечний, персонал допустив помилки, ненавмисно порушуючи правила експлуатації реактора, не будучи проінформованим про небезпеку. Незважаючи на загрозу, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше офіційне повідомлення було зроблене на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (у зв’язку з повідомленнями з Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося, і створювалося враження, що будь-яка загроза локалізована, хоча це було не так”.

2000-ні без Помаранчевої революції і справи Гонгадзе

Найбільші зміни у новому підручнику – в описі подій 1991-2005 років. У новому варіанті знайшлося місце для уривка з книги Леоніда Кучми “Україна не Росія” – про тіньову економіку. І не знайшлося – вбивству журналіста Георгія Гонгадзе та «касетному скандалу».

Інакше описані часи Помаранчевої революції. В нинішньому підручнику ця історія займає цілий розділ з восьми сторінок. У новому їй буде присвячено чотири абзаци: «У жовтні 2004 р. у виборах Президента брали участь 26 кандидатів. Розпорошеність політичних сил не дозволила обрати Президента у першому турі. Найбільшу кількість голосів набрали В.Ющенко і В. Янукович. 21 листопада, за підрахунками виборчої комісії, В.Янукович випередив свого опонента на 3% голосів. Проте опозиція вдалася до протестних акцій, звинувачуючи владу у фальсифікації підрахунку голосів. Вона майже повністю паралізувала діяльність центральних органів виконавчої влади. За позовом опозиції Верховний Суд України визнав результати другого туру недійсними і призначив переголосування на 26 грудня 2004 р. Зрештою на виборах переміг Віктор Ющенко.

Після виборів відбувся процес проведення ротації влади та переоформлення політичного устрою здебільшого за ініціативною нових еліт, зацікавлених у більш гнучкому процесі прийняття рішень, можливостях опозиції, які не хотіли більше залежати від одного центру влади – президентури. Вони вимагали зміни обсягу повноважень глави держави та основних гілок влади.

Розвиток вітчизняного владного механізму супроводжувався, перш за все, як і в попередні роки, протистоянням між владами (законодавчою і виконавчою) та в межах самих владних гілок.

Затяжна політична криза завершилась послабленням влади Президента та прийняттям парламентом поправок до Конституції, за якими Україна стала парламентсько-президентською республікою».

Термін «Помаранчева революція» Олена Іванівна взагалі не використовує.

Максим ОПАНАСЕНКО,
бюро журналістських розслідувань «Свідомо»,
для «Галицького кореспондента»

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!