Як давня українська співанка, якою зустрічали весну та закликали достаток у новому році, стала найпопулярнішою у світі різдвяною мелодією.

Простенький передзвін чотирьох звуків “Ще-дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка” у час новорічно-різдвяних свят можна почути звідусіль. Цю давню щедрівку речитативом тарабанять на порозі сусідські дітлахи, її класичну обробку виконують хорові колективи від Америки до Китаю. Мелодією “Щедрика” донедавна розпочиналося традиційне привітання Президента України, під звуки цієї співанки танцював Гаррі Поттер в однойменному кіносеріалі, її оригінальні переливи лунають з різдвяно-новорічної реклами на телеканалах цілого світу. “Щедрик” існує у джазовому, роковому і навіть кельтському аранжуванні, на його мотив американські коміки дотепер роблять пародії, що є найвищим мірилом популярності.

І хоча на Заході “Carols of the Bells” (“Колядка дзвонів”), як називають там український “Щедрик”, вже давно став невід’ємною частиною різдвяної культури, більшість американців навіть не здогадуються про прадавнє та заокеанське походження цієї мелодії. Зрештою, тепер, коли ця мелодія заполонила новорічно-різдвяний простір, навіть для багатьох українців стане відкриттям те, що понад сто років тому український композитор Микола Леонтович, вправляючись у поліфонічній вправі для хорового співу, перетворив народну щедрівку на справжній шедевр світової музики.

Родом з України

«У той час багато українських композиторів цікавилися фольклором, – розповідала журналістові «ГК» музикознавець Олександра Турянська. – Не був винятком син священика Микола Леонтович, який, здобувши музичну освіту в духовній семінарії в Кам’янець-Подільському, не пішов слідами батька, а вчителював та організовував хори, збирав народні пісні і адаптував їх для хорового співу”.

Згодом, коли виявилося, що для фахової обробки пісень для хору семінарської освіти було замало, Микола Леонтович став брати уроки поліфонії, сольфеджіо та інших теоретичних предметів у знаменитого професора Бориса Яворського, який викладав у Києві та Москві. Працюючи над вправою з остінато – мелодією, яка постійно повторюється, але має контрапункти, які прикрашають її з усіх боків – Микола Леонтович у 1902 році почав створювати перший варіант «Щедрика».

«Мелодія цієї щедрівки елементарна – всього чотири звуки, – пояснювала Олександра Турянська. – Але композитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. Спочатку заспівують сопрано, потім підключаються альти, тенори, баси і мелодія виходить до кульмінації, а завершують пісню знову сопрано. Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні”.

Музикознавці відзначають, що Леонтович, створюючи “Щедрика”, вдався до так званих органних пунктів, на тлі яких будував складні звукові комплекси, досягаючи тим особливої гармонійної насиченості і напруженості звучання. Оригінальність цієї щедрівки ще й у тому, що вона має дещо нехарактерні для святкової пісні риси, бо виконується в мінорному ключі, в досить високому темпі і при цьому дуже коротка. Треба зауважити, що Леонтович був дуже вимогливий до результатів своєї праці і кілька разів переробляв цей твір, аж поки в 1916 році не створив досконалий хорал, який вперше було виконано зі сцени хором студентів Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця.

Революційний хормейстер

Микола Леонтович народився 1877 року у священичій родині на Поділлі та прожив коротке, хоч і бурхливе життя. Закінчивши в 1899 році семінарію, він відмовився від кар’єри священика і влаштувався учителем в сільській школі. З 1902 по 1904 рік працював викладачем церковно-вчительської школи в Москві, а потім відправився на Донбас, де потрапив під нагляд поліції за участь у виступах проти самодержавства, які охопили Російську імперію в 1905 році.

Микола Леонтович усюди, де жив і працював, організовував хорові гуртки, які були в той час місцем зустрічі представників прогресивної інтелігенції. На таких зустрічах поширювалися ідеї національного відродження та інші крамольні думки. Після проголошення незалежності Української Народної Республіки Микола Леонтович у 1919 році переїхав до Києва, де проводив активну концертну, видавничу, музично-просвітницьку діяльність. Разом з Кирилом Стеценком, Яковом Степовим та Олександром Кошицем він долучається до створення Української республіканської капели, хору “Думка” та до діяльності Музично-театрального інституту. Хоровий колектив під керівництвом Кошиця став першим популяризатором “Щедрика” у світовому масштабі.

Дбаючи про імідж новоствореної країни у світі, керівництво Української Народної Республіки прийняло рішення про міжнародні гастролі Української республіканської капели. За вказівкою Симона Петлюри колектив з 80 хористів відправився у турне до Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Голландії, Англії, Польщі та Бельгії. У 1921 році музиканти перетнули океан і дісталися до Нью-Йорка. 5 жовтня 1921 року в знаменитому концертному залі Карнегі-хол на Сьомій авеню вперше пролунала мелодія “Щедрика” для американської публіки.

…На той час автор музичного шедевру вже помер. Миколу Леонтовича убив агент ВЧК (Всероссийской чрезвычайной комиссии – попередниці НКВД – авт.) якийсь Гріщенко. Убивство було скоєне в січні 1921 року, коли композитор мешкав у селі, в батьківській хаті. 22 січня увечері невідомий, пред’явивши посвідчення оперуповноваженого вінницькою ЧК, попросився переночувати. Удосвіта пролунав постріл. Композитор помер по дорозі в лікарню. Існує багато версій, чому так сталося. Хтось говорить про банальне пограбування (з хати пропало 5 тисяч), інші вважають, що композиторові не забули його діяльності за часів УНР. Смерть Миколи Леонтовича потрясла сучасників. Провідні діячі культури “українського відродження” організували комітет пам’яті композитора, який у 1928 році був оголошений антирадянською організацією, деякі з його членів не пережили радянських репресій 1930-х років.

На американському ґрунті

Після встановлення на території України радянської влади хоровий колектив під керівництвом Олександра Кошиця, який вперше виконував “Щедрик” під час світового турне, на батьківщину не повернувся. Українська республіканська капела залишилася в Америці і продовжували гастролювати в США, Уругваї, Аргентині і Бразилії. “Щедрик” завоював величезну популярність спершу серед емігрантів.

Але коли у прекрасної мелодії з’явилися слова англійською мовою – музичний шедевр Леонтовича полонив серця усіх американців. Автором англомовного тексту став уродженець штату Нью-Джерсі диригент симфонічного оркестру радіо NBC Пітер Вільховський, родина якого мала українське коріння. Мелодія нагадувала Вільховському передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах.

У 1936 році в Нью-Йорку на Медісон-сквер-гарден під час церемонії відкриття з’їзду Національної асоціації учителів музики дитячий хор із 1600 виконавців з тріумфом виконав “Carol of the Bells”, – колядку дзвонів, як почали в Америці називати нашу щедрівку…

Велика різниця

Мелодія “Щедрика” завдяки сучасній глобалізації настійливо асоціюється із дзвониками, що сповіщають Різдво. Однак в українському тексті щедрівки немає згадки ні про різдвяні свята, ні навіть про зиму. У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господаря провістити багатий рік для його родини – з приплодом худоби, врожаєм, добробутом.

“Це дуже давня співанка, яка виникла ще в ті дохристиянські часи, коли новий рік зустрічали навесні, – пояснила Олександра Турянська. – Саме в цій порі народжується худібка, повертаються з вирію птахи. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, то побутував такий звичай – випікати пташок з тіста і підкидати їх угору, закликаючи співанками. Вважалося, що співане слово має надзвичайну силу і наворожує бажане. Взагалі давні колядки і щедрівки виконували роль таких собі заклинань”.

З прийняттям християнства щедрівки почали виконувати на новий рік за старим (юліанським) календарем – 14 січня, на Щедрий вечір в переддень Богоявлення – 19 січня. Тож уже незабаром від господи до господи на Галичині ходитимуть щедрувальники і співатимуть співанку про ластівку, в якій комусь настійливо вчуватиметься передзвін різдвяної колядки…

Богдан СКАВРОН