Юрій Юзич – ініціатор проекту «Стежками героїв», відомий громадський активіст, співголова всеукраїнського «Пласту», учасник і вихованець, певно, однієї із найбільш загадкових організацій в Україні – пластового куреня «Орден залізної остроги» (ОЗО). Через закритість і декларовану елітність Ордену дехто вважає його такою собі «масонською» структурою в «Пласті». Орден вважає своєю місією виховання нової управлінської і бізнесової еліти для України, і треба визнати, досягає в цьому певних успіхів. Серед вихованців ОЗО чимало успішних підприємців, партійних і громадських діячів, держслужбовців.

На початку травня Юрій Юзич з кількома друзями по Ордену здійснили чотириденний похід по маршруту «Стежками героїв», який пролягав важкодоступними карпатськими Горганами.

– Юрію, розкажіть, як виник проект «Стежками героїв». Яка його мета?

Проекту вже 12 років. Ми зібрали активних людей, які мали вже певний туристичний досвід, в тому числі досвід спортивних походів ще за Радянського Союзу, і вирішили якось формувати й стимулювати зацікавлення молоді спортивним туризмом. А в 1999 році Львівська обласна рада прийняла рішення про відзначення свята Героїв, і серед іншого цим рішенням депутати підтримали наш проект командних змагань з туризму, який отримав назву «Стежками героїв». Так ми поєднали корисне з приємним. Перше змагання відбулося на горі Маківка, в 1915 році кілька сотень січових стрільців вели запеклі бої з переважаючими російськими військами. Участь у змаганнях брали команди від різних громадських організацій. Цікаво, що свою команду виставив навіть російський культурний центр.

Участь у «Стежках героїв» беруть не тільки пластуни, хоча “Пласт” є організатором змагань. Дуже підтримують наш проект Федерація туризму і, як не дивно, Міністерство освіти, з яким у нас є навіть відповідна угода.

– І Табачник не чинить ніяких перешкод?

У них є такий заступник міністра – Жебровський, адекватний чоловік. А угоду ми підписували ще з Вакарчуком, і згодом, хоча міністри й мінялися, але бюрократична машина працює.

– Як ви обираєте маршрути для змагань?

Кожного року вибирається новий маршрут. Всього вже сходжено тринадцять маршрутів. Ми облазили вздовж і впоперек всі Українські Карпати.

Маршрут вибираємо на око, навіть не побувавши в тих місцях попередньо. Тобто свідомо вибираємо найбільш дикі й віддалені місцини, де ніхто не ходить. Бажано також, щоб маршрути були пов’язані з місцевою легендою, а також такі, які могли б бути маршрутами для повстанців.

– Свідомо готуєте майбутніх партизанів?

Свого часу Шухевич написав статтю про рейди горами. Він дорікав, що в українців у 30-ті роки був слабко розвинений туризм, і вирішив цю ситуацію виправити. Потім знадобилося. Ми його досвід і настанови враховуємо (посміхається).

– В командах я бачу людей, які більшість свого часу проводять в офісах… От навіщо їм виснажливий чотириденний похід?

Цього року в нас було 150 учасників, понад 20 команд. Люди зиму просиділи, тому якось треба і форму відновити. Так, у маршрут рушають учасники різного статусу і віку. Для когось цей такий собі даун-шифтінг, а дехто спеціально готується, навіть бігати починає перед змаганнями.

– Як проживаються ці чотири дні?

День виглядає десь так: команди встають о четвертій ранку. Складають намети, готують їсти, снідають, щоб уже о шостій вийти. Потім – безперервна хода протягом 16 годин. Привалів практично немає. Зупиняються тільки тоді, коли треба зорієнтуватися. Обіду також немає.

Організм тримається за рахунок ендогенного харчування, спалюючи власні запаси жирів. За чотири дні деякі люди скидали по чотири кілограми. О 8 вечора придивляємося до місць для ночівлі. Після 9 години йти заборонено категорично: це небезпечно. Розставляємо намети, готуємо вечерю. Деякі навіть не варять їсти, а просто напиваються. Води, звичайно. Алкоголь просто неможливо та й нема сенсу пити.

– Ви берете участь у змаганнях як представник Ордену залізної остроги.

Наша команда так і називається.

– Це один з найзагадковіших куренів «Пласту». Свого часу Вітовський його задумував як основу українського підпілля. Він мав виховувати керівників українського опору.

Була така історія. На жаль, про ті часи відомо небагато. Першими комтурами (керівниками) Ордену були січовики Іван Цяпка і Володимир Свідерський. Ідеали Орден сповідував лицарські, був навіть ідеал посвячення в лицарі. Члени Ордену називали один одного «приятель серця». Про Свідерського є легенда, що він потрапив у російський полон, втік, переплив Волгу, пішов у Персію, де потрапив до курдів і активно воював на їхньому боці, навіть очолював загін. Повертався через Туреччину, де встиг повоювати з англійцями. Став лицарем турецького півмісяця і німецького Залізного хреста, був лікарем в ОУН і УПА. Такі-от були засновники Ордену.

Мета Ордену – закласти новий тип українського характеру, опертого на певний закон, лицарський кодекс і цінності. Уся еліта січових стрільців була об’єднана в Ордені. Потім, після радянської окупації, довгі десятиліття курінь не діяв. Відновили його вже в 1996 році. Сьогодні його вихованці – у різних організаціях, партіях, але кодекс їх об’єднує незалежно від партквитка. Скажімо, у нашій команді «Стежками героїв» йшли представник центрального апарату “Фронту Ззмін”, центрального апарату “Нашої України”, два «свободівці».

– Припустимо ситуацію, коли доведеться вибирати між вимогами партії і цінностями Ордену. Що переможе?

Думаю, що цінності Ордену, вони вищі від політичної кон’юнктури. Попри різні політичні погляди, ми однаково шануємо цей закон, пластові закони. Ми усі вважаємо, що пластову організацію треба розвинути незалежно від політичних поглядів і членства. Люди з Ордену є в багатьох партіях…

– В Регіонах?

В Партії регіонів немає.

– Орден має на меті готувати еліту нової якості для України. А як?

Виховання еліти – це покликання всього “Пласту”. Це мета усіх скаутських організацій у світі.

Скажімо, в США приблизно 7 мільйонів бойскаутів, це 2% від усього населення. Але якщо взяти президентів, то всі від Кеннеді є вихованцями бойскаутів. Якщо кандидат в президенти не напише у своїй біографії, що він вихованець такого-то куреня бойскаутів, то в нього шанси автоматично падають, бо це щось незрозуміле. Вацвал Гавел був вихованцем скаутського руху, футболіст Бекхем – теж. Вихованці скаутів працюють у різних партіях і структурах, але в юності вони їли одну кашу з одного казанка, тому у них є спільне розуміння того, що існують речі, через які переступати не можна. Тому те, що в українській політиці називається «кидком», в США майже не зустрічається.

В Україні сьогодні приблизно 5000 юнацтва в “Пласті”, в усіх регіонах. Це мало. Нам ще дуже далеко до Америки.

– За якими критеріями ви підбираєте членів до Ордену?

Орден залізної остроги – це Улад старших пластунів. За скаутськими принципами, роль дорослого визначається особистим прикладом. Тому ми свідомо залучаємо людей, які досягли певного успіху. Такий дорослий чоловік працює з дітьми. Сильний характер може сформувати тільки інший сильний характер.

Другий момент виховного процесу – це проекти. Наприклад, проект таборів. Сьогодні є 12 всеукраїнських спеціалізованих таборів. Наш курінь організовує 4. Один з них – табір на Говерлі, який готує провідників пішого туризму за стандартами Федерації. Походи горами – це добрий досвід взаємодії, порозуміння, лідерства, самодисципліни. Директор Міжнародного інституту менеджменту, всесвітньо відомий економіст Богдан Гаврилишин якось сказав, що він усе життя вчився менеджменту, але найцінніші уроки здобув у своєму пластовому гуртку.

– Як самі оцінюєте ефективність і результати своїх зусиль?

Щоб виконати своє завдання, “Пласт” має охопити принаймні 1% від загальної кількості молоді. Ми зараз маємо 5 тисяч, а треба, щоб було принаймні 50 тисяч. Лише цього року нам вперше за останніх 15 років вдалося вирости на 10 %. Словом, зараз є ріст і ми націлені чітко. Є благодійний фонд Богдана Гаврилишина, який дуже допомагає “Пласту”. Щорічно фонд виділяє для організації приблизно 1 млн. гривень. Я думаю, що ми за 20 років зможемо вийти на потрібний показник.

– Дуже довго чекати. Гадаєте, такими просвітницькими проектами реально зламати ситуацію в країні? Можливо, Орден мав би шукати ефективніші методи боротьби?

Сумнівів у важливості нашої роботи я не маю. Зрештою, є різні рівні роботи. Ми працюємо на створення громадянського суспільства, на самоорганізацію людей. З часом громадянські структури стають настільки сильними, що їхній вплив із формального переходить у практичний. А “Пласт” сьогодні – найбільша організація.

Ми розуміємо, що для структурних змін потрібен певний час. Є думка, що Україна зміниться тоді, коли народиться перший внук того, хто народився вже в незалежній Україні. Але ж під лежачий камінь вода не тече. Потрібно працювати, зокрема, робити усе для того, аби прищепити нашій політиці мораль і цінності. “Пласт” може це робити і робить.

– Як виявить себе громадянське суспільство на цих виборах? Обмежиться лайками і демотиваторами у Фейсбуці чи змусить із собою рахуватися?

В Україні є 2,5 мільйони студентів-виборців. Приблизно 2 млн. з них мали б голосувати. З тих двох мільйонів півтора мільйона молоді, яка проголосує вперше. Якщо прийде на дільниці. А явка серед молоді, як правило, низька – на рівні 30%. Отже, якщо ми як представники громадянського суспільства зробимо все, щоб залучити молодь до виборів, спонукати її піти й проголосувати, то це може зламати ситуацію. Над цим треба працювати, але це реальні цілі.

Розмовляв Андрій СОВА