Наприкінці грудня, коли все навколо виглядало, як на солоденьких різдвяних листівках, зателефонувала однокласниця з Парижу: «Як я вам заздрю: у вас є сніг!». Виявляється, у парижі є ВСЕ, а снігу нема. Бідний Париж! За шість років, відколи моя подруга у Франції, сніжинки лише раз покружляли у небі.

 

Не знаю, як хто собі міркує, а я переконана, що сніг необхідний для здоров’я, як вітаміни. Передусім для гігієни зору. Для психіки. Міський зимовий пейзаж із снігом та без нього викликає абсолютно різні емоції. Від снігу світліше у кімнаті та у душі. Зараз дощ, і це нікуди не годиться.

 

Я зустрічала таких дивних людей, які не люблять зиму. Думаю, причина тої неприязні не у самій зимі, а в щілинах між старими рамами, в прохолодних батареях, розсковзаних тротуарах, обледенілих східцях, відсутності ліхтарів, важкому й незручному одязі, слизькому взутті. Найбільше не люблять зиму люди поважного віку, і тут ще можна зрозуміти: це вікові зміни у ставленні до зими. Ці ж дідусі й бабусі залюбки згадують, як вони колись любили зиму, сніг. В ідеалі всілякі служби (починаючи від ЖЕО і закінчуючи Нафтогазом) мали б працювати, щоб зробити зиму максимально приємною для всіх.

 

Діти через безсніжні зими (і прив’язаність до телевізора чи комп’ютера) потроху відучуються гратися із снігом. (А подумати тільки: діти гралися снігом тисячоліттями!) Нечасто побачиш з вікна, що діти котять снігову кулю, яка стане сніговою бабою, роблять поїзд з саночок чи будують снігову фортецю, звідки «стріляють» сніжками. Рідко в якому дворі тепер побачиш справжню ковзанку. А з снігу ще ж можна ліпити і пампушки, і пироги… Пригадую, для мене у дитинстві величезним задоволенням було падати на спину на чистий неторкнутий сніг і розглядати відбитки (цієї гри мене навчила баба). А ще можна робити на снігу сліди химерних істот… Тобто обмежень не існує. Єдине обмеження – це відсутність снігу.

 

Чим менше взимку снігу, тим інакшіші діти. Безсніжні діти. Цікаво, чи можна ввести в обіг такий термін? У Вальдорфських школах акцент робиться на тому, щоб навколо дітей було все природне: іграшки, навчальне приладдя з природних матеріалів тощо (хоча там є свої перегини). Але, як вже на те пішло, то що є природніше, ніж гратися піском, землею, камінцями, квітами, листям, річкою, деревами, вітром, дощем, снігом?

 

Що я вам скажу? Здалося би наприкінці зими ще трохи снігу! А ви як думаєте?

 

– Ка, пробач і ти мені,     
Вино виявилось чудовим, як і Елине рідне місто.

Але оскільки ще є інші міста і інші свята, ми подалися далі.

– Ел, може б то написати про нашу подорож в газету? — спитала я вже в поїзді.

– Ну, напиши, ти ж вмієш…

Ел постійно з мене кпить.