Держава Україна відзначає 21-ший День народження. Якраз сьогодні натрапив на банер із  запитанням: “Ну і де незалежність? Проспали!!!”, який хтось вивісив  на мості біля франківського вокзалу. Це справді добре питання, нехай і неприємне.

Значній частині громадян не затишно в Україні. Звідси катастрофічна еміграція чи нестримне бажання виїхати. Ті ж, хто бував у “кращих краях” хоч тиждень, неминуче відчуватимуть, повернувшись додому, певний культурний шок. Навіть відчайдушні патріоти країни інколи не витримують і щиро бажають падіння цієї держави. (Слід звернути увагу, що “країна” і “держава” — це пов’язані, але різні речі). Можливо, причина цього криється десь просто “під носом” і є настільки очевидною, що на неї ніхто не звертає уваги, а коли й зверне, то не може у це повірити.

Пригадую шкільний урок з правознавства, розділ підручника “Основні ознаки держави:

–        наявність суверенної політичної влади (З декларації: суверенітет — це … повнота, єдність та неподільність влади у межах території, а також незалежність та рівноправність у зовнішніх зносинах)

–        територія

–        легальне застосування примусу

–        наявність державної мови

–        система органів і установ, які здійснюють функції державної влади

–        наявність національної правової системи

–        правовий інститут громадянства

–        фінансова і податкова система

–        державні символи України

–        збройні сили України

На перший погляд усе є на своїх місцях.

Однак, чи політична влада України як така міститься в руках тих, кому вона справді має належати? Мені здається, що в Україні влада належить переважно тому класу, який мав би її отримати чи не у останню чергу. Не потрібно робити соціологічного опитування, щоб припустити, що більшість мешканців країни з цим погодяться. По-перше, в основному у владі нової незалежної України залишилися особи, що ніякого відношення до здобуття незалежності не мали. Тобто як можна говорити про незалежність, якщо держава не перевірила себе, тобто не зробила того, що називається люстрацією? По-друге, переважаюча більшість державних чиновників, дбає лише про свої особисті, однак аж ніяк не про інтереси України. У них немає взагалі такого мотиву, як служіння державі.

Із територією повезло більше, ніж із владою: вона велика і багата. Хоча саме це, мабуть, постійно накликало на нас біду. Справжньою проблемою є те, що ця територія у кількох місцях досі немає визначеного кордону, а там, де він визначений, то не завжди реально існує. Інколи складається враження, що якби Європа не берегла свої межі, то Україна була б як друшляк — якщо постаратися, то дірку можна було б знайти скрізь.

Про легальне застосування примусу говорити багато не потрібно. Маю переконання, що велика кількість людей стикалася із неадекватністю чи, навпаки, бездіяльністю міліції. І хоча я точно знаю, що загалом є багато добрих і порядних міліціонерів, однак це лише люди. А система ж більш подібна до тих, що є не порядними. Пригадується славнозвісний матч у Києві, коли одне із силових формувань навело “порядок”. Не можу забути, як грізний «захисник порядку» гамселив кийком дівчину.

Державна мова. На разі єдина – українська. Але робиться усе, аби поставити її статус під сумнів. На Сході України більшість розмовляє російською — це їхній вибір і їхнє право. Але держава дуже мало робить, щоб навчити цих громадян і української.

Щодо державних органів, установ, а також правової системи — то тут сумнівів нема — всього аж забагато. Питання тільки, як саме ці органи й установи працюють. Кожен може сам собі оцінити, маючи за собою досвід відвідин ЖЕКів, ВВІРів і ін.

Фінансова та податкова системи — кожен відчув на собі “справедливість і простоту” разом з обіцяною “прозорістю” податкових механізмів. Зате купюри у нас гарні.

І навіть, хто б подумав, з державними символами є нюанси на 21-році незалежності. Україна досі не має великого герба, а лише малий, ні прапор, ні герб не затверджені законами, а лише підзаконними актами… Добре, що хоч гімн затверджено законом.

Усі ці спостережння підводять до висновку, що держава Україна є несправжньою чи то недоконаною, чи то “липовою”. Її реалії не співпадають із деклараціями про себе, не співпадають часом зі здоровим глуздом чи ідеєю.

І те, що вона досі існує, – це її найбільший здобуток. І справжнє диво.

Тому – з Днем Незалежності!