Навіяно масовою підтримкою священиків Прикарпаття

політиків з кримінальним минулим та прихильників українофобів.

 «Во Франціі Ви нє можетє прінімать деньгі, єсли Ви нє знаєте пріосхождєніє дєнєг. Но прастітє, по Євангєліє: «Да правая рука нє знала добро, котороє делаєт лєвая»

Владика Варнава (настоятель храму у Каннах) про фінансування будівництва культової споруди представниками мафіозних структур, з фільму «Русская мафія», 2010.

Церква займає надзвичайно важливе становище в українському суспільстві. Так, згідно з дослідженням Центру Разумкова, проведеним у грудні 2011 року, Церква вже вкотре зайняла передову позицію за рівнем довіри громадян: 68,9% респондентів повністю або частково довіряють цій інституції. 

І, як наслідок, з’являється багато охочих скористатися таким впливом і авторитетом. Серед них – теперішні і майбутні політики, які в погоні за високими рейтингами не гребують нічим.

Найпростіший спосіб, з допомогою якого можна заручитись підтримкою Церкви, – внесення пожертв. Особливо широко цей нехитрий прийом поширений серед мажоритарників у регіонах, де значна частина населення є віруючими і відвідує храми. Ремонт церкви, дарунок облачення, купівля обігрівача для обігріву храму взимку та десятки інших варіантів дають можливість кандидату бути згаданим священиком перед паствою і отримати жадані додаткові відсотки на виборах.

Такі, на перший погляд, пожертви насправді не є безкорисливою передачею цінностей на благо місцевої громади, оскільки вони чітко переслідують інтерес політичної підтримки. Якщо ж дарунки справді відображають щире бажання допомогти, то їх потрібно передавати після виборів.

Інша проблема полягає в тому, що пожертви можуть здійснюватися на кошти, отримані від незаконної діяльності. Серед новоявлених «меценатів» трапляються навіть люди, в яких кров на руках.  Вони наче ще й намагаються відкупитись в такий спосіб від гріхів. Але це не що інше, як торгівля середньовічними індульгенціями.

Серед вищого духовенства менше контактів з криміналітетом. Але скільки церковних відзнак, орденів, подяк та інших нагород як впродовж виборчих кампаній, так в періоди політичного затишшя сиплеться на наших можновладців… А гляньте на статки «слуг народу», серед яких чимало мільйонерів і мільярдерів. Думається, навряд чи вони набули їх законним способом.

А тепер згадаємо вартість життя людини в Україні. За приблизними статистичними оцінками та аналогією з іншими державами, українське суспільство оцінює життя одним мільйоном доларів. Якщо врахувати суму коштів на операції для онкохворих дітей, для яких проблема грошей – це питання життя і смерті, вартість понівечених доль пенсіонерів, що животіють від безгрошів’я, розбиті молоді сім’ї, які спиваються від безробіття, то ціна життя впаде в декілька разів.

І очевидний висновок: кожен украдений або нечесно зароблений мільйон – це мінімум вбивство однієї людини. Сто украдених мільйонів – і ти серійний убивця.

Липові політики-багатії з незрозумілим походженням грошей дуже полюбляють прислужитися на релігійній ниві й отримати свою порцію слави з рук священнослужителів. Чи мають моральне право представники Церкви вручати таким «непрямим вбивцям» нагороди, ручкатися з ними та публічно дякувати їм? Адже таким способом Церква легалізує в очах людей діяльність останніх та додає їм впевненості у правильності своїх дій.

Вищим ієрархам давно час провести ґрунтовну роз’яснювальну роботу серед низового духовенства та всім разом утриматися від прийняття персоніфікованих пожертв протягом виборчих кампаній і подумати, чи готові вони у разі підтримки певних кандидатів брати на себе відповідальність за минулі та майбутні дії цих політиків.

Також слід звертати увагу на походження грошей і принаймні не возвеличувати корупціонерів та злодіїв, які з украденого мільйона кидають, як кістку, кілька гривень людям та кілька тисяч на Церкву.

Церква мала б зосередитись на громадській роботі та займатися просвітництвом пастви: вчити приймати правильні політичні (і не тільки) рішення на основі принципів християнської етики. Досвід такого проповідництва на наших теренах набутий та освячений сотнями або й тисячами мученицьких смертей священиків та незліченними стражданнями душпастирів в часи комуністичного атеїзму й утисків релігії.

Тільки ефективна просвітницька робота допоможе оздоровити суспільство та ще високо підняти авторитет Церкви. На теренах Західної України це довели своєю важкою працею і мучеництвом митрополити Андрей Шептицький, Йосип Сліпий та інші ієрархи. Теперішнім служителям Церкви варто пам’ятати уроки історії і не ганьбити ім’я славних отців, отримуючи з рук пройдисвітів та корупціонерів хліб і до хліба. В іншому разі Церква ризикує розгубити і авторитет, і вірних. А такою вона буде непотрібна навіть «політичним меценатам».

 

Роман СЕМКО,

старший викладач Національного університету

«Києво-Могилянська академія», греко-католик