Острів Закарпаття

  •  

    Траса Стрий – Чоп, якою ми в’їжджаємо в Закарпаття, – одна з перших в Україні, збудованих за кредити ЄС. Дорога довго, років вісім, вважалася чи не найкращою в державі, але сьогодні вже розбита – ями, латки, і не надто відрізняється від більшості вітчизняних доріг. Але Закарпаття – відрізняється. Закарпаття – це острів.

    Влада далеко, кажуть місцеві, влада міняється, а нам тут жити. Вони обережні й досить закриті до чужинців, вони знають, що їхнє життя залежить більше від того, як порозуміються між собою, а не від урядових постанов. Маленький штришок: селище Королево, умовно розділене колією, по один бік колії – роми, по другий – «білі», як тут кажуть, тобто всі решта. Ромів більше, тому аби стати головою селищної ради, кандидату треба домовлятися з бароном. І домовляються. Королево – маленька модель Закарпаття: тут усі змушені між собою домовлятися, шукати союзників, і ці угоди важать більше, ніж політичні програми. Хто не вміє домовлятися – програє. Маю враження, що влада регіоналів вже програла.

    Тому кандидатом від опозиції по Виноградівському округу йде Іштван Петрушка, етнічний угорець. Асоціація закарпатських угорців раніше мала договір з Партією регіонів і щоразу на виборах намагалася його дотримуватися. На відміну від регіоналів. Нарешті терпець урвався. Іштван сподівається на голоси частини угорської громади.

    Поїхали ми на зустрічі у Виноградівському районі – у Підвиноградово і в Королево. Поруч з Королево сходяться лінії кордону України, Румунії й Угорщини. Всього десять кілометрів до огорожі, за якою Євросоюз. У селищі переважають угорці. Там, за Тисою, багато хто взагалі українською не володіє, живуть собі, наче й не в Україні – дивляться угорське телебачення, слухають угорське радіо, зрештою, мають угорські паспорти…  Але багато людей, каже Іштван, особливо молоді, розуміють, що так не годиться, що навіть якщо Угорщина розв’язала для тебе проблему пересування Європою, ти все одно повертаєшся сюди, додому…

    Попри обережність і закритість закарпатців на зустрічах, у розмовах дуже швидко виявляється, який високий тут градус протестних настроїв. Це те, що насправді єднає тамтешніх українців, угорців, ромів, румунів. Спробували на одній із зустрічей зачепити мовне питання – здавалося б, бодай за це там мали б подякувати Януковичу. Одразу почали гукати: не треба про мову, вони там щось крутять, а з нас хочуть зробити крайніх! До речі, у Берегово, в якому 80% населення етнічні угорці, в міській раді не вистачило голосів для оголошення угорської регіональною мовою. При цьому у місті вивісок угорською, певно, більше, ніж державною.

    Словом, забити памороки людям «мовним питанням» у регіоналів не вийшло навіть тут. Головні претензії закарпатців до влади – як і в більшості українців: ціни, безробіття, корупція… От скажіть, пане депутате, що нам у Виноградово дало те Євро?… До опозиції питання те саме, що й усюди, – ну, ви вже були і що зробили? Усі брешуть! Починаєш людям пояснювати – слухають, думають, розпитують. Видно, що шукають якісь політичні координати, якусь опору.

    Була ще прецікава зустріч у Берегово. Зібралися мисливці. Виявляється, ще у 1998 році берегівська організація мисливців вийшла зі складу УТМР. Створили собі власну районну організацію. А специфіка полювання в тих краях така, що проводиться воно в основному не в лісах, а на полонинах, які розпайовані. Відповідно, мисливці уклали угоди на користування угіддями з пайовиками. І це одна з небагатьох мисливських організацій в Україні, яка нормально працювала – підтримувала угіддя, дбала про дичину, утримувала приміщення… А тепер почали заходити в область приватні мисливські господарства: їхні директори йдуть у сільради, переукладають договори на себе. Влада на боці приватників. І от на зустрічі десь півтори сотні цих мисливців кажуть: ну, все вже забрали, лишилася якась невелика чоловіча радість, то і цього хочуть позбавити… Цікавий такий електорат – злющий на владу і з рушницями.

    От встає лікар – чоловік років сорока. Говорить українською. Видно, що всі його знають і поважають. Каже, що боляче чути з усіх боків – і від влади, і від опозиції, що медицина наскрізь заражена страшною корупцією. А як мені бути, питає, коли я виписую ліки хворому, а вони не діють, бо, виявляється, держава закуповує десь в Індії неефективні препарати, потім їх ще й хтось підробляє, а в остаточному результаті крайнім виходить звичайний маленький лікар? Чи є на це питання проста відповідь?

    Між Берегово і Виноградово – село Вилки, тут прикордонні застави. На заправці – жовто-блакитний прапор. У вікнах хат подекуди – прапорці. Пофарбована синьою і жовтою фарбами водонапірна башта. Так українці мимоволі засвідчують свою присутність в цьому поліетнічному регіоні. На Мукачівському замку – величезний національний прапор. Вищий за угорський символ – турул. Непроста конфесійна ситуація: переважає Московський патріархат, дуже багато протестантських церков, потроху розвивається Київський патріархат. Але попри всі відмінності, попри навіть спорадичні суперечки – етнічні, релігійні, закарпатці домовляються. І зараз вони домовляються проти нинішньої влади, за себе. Бо хоч Закарпаття й острів, але все ж український.

     

    Роман ТКАЧ,

    народний депутат України

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!