Одного осіннього вечора запропонував друзям підвезти їх додому. Стали біля машини і почули під нею нявчання. Дурна кицька – киць-киць! – а кошеня стрибнуло в руки. От куди діватись, треба брати додому. Діти зраділи: “Тату, це найкращий подарунок, який ти міг нам зробити”. Назвали “Киця-Рита”, є в дітей така книжка. Малий інколи не розуміє, чому маму і кицю однаково називають. Але для нього вона “Няня”. 

Взагалі-то, я з котами не дуже. Люблю собак, але до цієї кішки якось прив’язався. Коти – не собаки. Вона йде до тебе не тоді, коли кличеш, а коли сама хоче. Певно, вони розуміють тебе на рівні думок;)).

Кицька взяла за моду спати поруч. Одна добра жінка на роботі розповіла, що коти лікують: коли слабуєш, вони лягають на хворе місце. І дійсно, коли зимою кашляв, кицька вночі сиділа на грудях. Коли народилася мала, кицька два тижні не заходила в спальню, та й тепер дуже обережно себе поводить поруч з малою дитиною. Сьогодні малий закашляв, дивлюся – вона біля нього спить. Словом, Зголошуйтесь за кошенятами;)).

І ще – порадили гарний мультик “Simon’s cat”:)