Довелося днями побувати у Києві на одному офіційному зібранні, присвяченому справді важливій і актуальній проблемі. «Ділова активність в Україні: першочергові завдання влади, промисловців, підприємців і роботодавців» – так дещо патетично називалося це засідання Правління Українського союзу промисловців і підприємців та Економічної ради громадських організацій, галузевих асоціацій, організацій роботодавців з цілої України, скликане 16 листопада. Я був запрошений як виконавчий директор регіонального відділення УСПП в Івано-Франківській області. На цьому з офіціозом завершимо.

На перший погляд, такі зібрання мали б бути нагодою з’ясувати реальний стан економіки країни, дізнатися правду з перших уст перших осіб, зрозуміти, як влада буде долати виклики. Але…

Насправді, перед очима – дивний театр, на сцені якого поважні начебто люди намагаються розіграти якусь чи то ідилію, чи романтичну комедію, дуже далеку від реальності. Цифри, звісно, якісь називаються. Але враження майже гнітюче: економічні показники, що злітають з уст високопосадовців, завищені на 20-30%. Кого ми намагаємося обдурити? Самі себе?

Міжнародні джерела, які проводять свої дослідження економіки України, чомусь уперто подають відмінні від офіційних цифри. Але кого вони цікавлять, якщо хитромудрі українські аналітики, які сидять на зарплаті у Банкової, давно вигадали «свої» способи обрахунку інфляції, девальвації, ціноутворення, обліку безробітних, ВВП, споживчого кошика, мінімалки та інших економічно важливих показників?.. Такі, які забезпечують приємний результат і нікого з великих владних мужів не нервують…

Тому найважливіші і найчесніші речі говорилися поза телекамерами. Про те,  що можливості інерційного зростання економіки вичерпуються. Що імпортом завалено увесь внутрішній ринок. Що вітчизняне виробництво дихає на ладан і все йде до печального кінця.

Скажімо, обсяг імпорту промтоварів в Україні за 2001-2011 роки збільшився у 4 рази, випередивши зростання власного промислового виробництва у 2,7 рази. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі продукцією промисловості за 2001-2011 роки зросло більше, ніж у 50 разів (у 2001 році – – 0,4 млрд. дол. США,  у 2011 році – уже аж -20,6 млрд. дол. США!) Такого жаху не бачила жодна інша країна Європи, окрім Молдови. Навіть маленька безпромислова Грузія в цих показниках виявилася набагато кращою, оскільки кредити МВФ, Світового банку та ЄБРР пускає не на проїдання і розкрадання, а у розвиток реальної економіки. Навіть Білорусь, яка могла б скласти нам компанію по нещастю, якось викручується: там зробили акцент на дешевих енергоносіях та розвитку внутрішнього товаровиробника за високими державними стандартами. Тому білоруські товари легкої та харчової промисловості охоче купують у Росії, Україні, Молдові, Казахстані та інших країнах пострадянського простору. Якщо б не міжнародна ізоляція Білорусі, вона давно б нас випередила в рази… А що ж ми? Українська реальна економіка вмирає.

Якщо ще в 2004 році питома вага національних виробників на внутрішньому ринку становила 71%, то в 2011-му році – лише 56%. Обсяг імпортних товарів, реалізованих через торгову мережу, у 2011 році склав 133,4 млрд. грн., або 38,1% від загального обсягу споживчих товарів. Тобто через роздрібний товарообіг майже 10% національного ВВП пішло на підтримку  іноземних виробників! Фактично українці власними грошима утримують робочі місця для китайців, індусів, білорусів, турків, поляків… До речі, гроші на ці імпортні радощі – від мобілок і телевізорів до велосипедів і автомобілів – нам також зичить закордон… От тільки чим віддаватимемо? Що може запропонувати суспільство боржників, держава без національної економіки? Землю? Надра? Дешевих рабів?

Світ накриває криза, і скоро, дуже скоро настане час платити за рахунками. Ми свій шанс стати на ноги і щось реальне запропонувати світу майже профукали. Грошей нам більше ніхто не дасть – свято споживання закінчується. Навіть при тому, що для більшості українців воно й не було аж надто веселим. А у нас тим часом – на найвищому рівні – воліють закривати очі на невблаганну реальність і слухати приємні байки про нескінченне «покращення»… Але цьому абсурдному святу самоомани залишилося зовсім недовго.

Роман ЛЯБИГА,

виконавчий директор ІФ РВ УСПП