Доля слів у мові часто буває такою ж непередбачуваною та випадковою, як і доля самих людей. І часто користуючись тим чи іншим словом, ми навіть не знаємо його значення (що вже казати про етимологію – адже саме слово «етимологія» збагачує сьогодні мовний запас небагатьох). Соціальний запит на дебілізм, яким пронизана сучасна масова культура, поступово приносить свої плоди – говорити з підростаючими снобами, які є клієнтами модних місць, переважно нема про що. Власне – повертаючись до початку – про клієнтів та снобізм і піде мова.
Отже, «клієнт» – слово, яке так люблять вживати сьогодні всі представники професій, паразитуючих на доданій вартості (ресторатори, рекламісти, маркетологи (прости, Господи), піарники і «прочая, прочая, прочая»). Слово походить із Стародавнього Риму, де означає вільних громадян, залежних від свого патрона. Етимологія (вибачте, хто не в темі) слова сягає значення «той, хто слухає» – тобто, перебуває у постійній готовності виконати волю свого господаря. До числа клієнтів як правило потрапляли в тому числі і вільновідпущеники – колишні раби, яким хазяїн дарував волю. Патрон підтримував своїх клієнтів матеріально (зерно, оливкова олія, квитки в фан-зону на гладіаторські бої та навмахії (хє-хє)), а клієнти, у свою чергу, підтримували кандидатуру патрона на виборах – горланили «Єнакієвський квартал за Гая Федоровича», билися з опонентами і взагалі створювали уявлення широкої масової підтримки кандидата. Коротше, все було дуже схоже на сучасну Україну, і коли квазі-республіканська система Риму перетворилася на принципат, ніхто надто не сумував (але то вже лірика, яка заявленої теми не надто і стосується). 
Через приблизно півтори тисячі років після того, як останній клієнт останнього патрона почив у бозі, на світ з’явилися сноби. Хоча поняття виникло у Англії, походження його теж латинське (романо-германський кущ, ніц не вдієш). Як не дивно, слово сноб теж має мало спільного з тим наповненням, яке йому сьогодні приписують. Кажуть, що все почалося з Ітонського коледжу, де «шляхетні» (ноблі, noble) протиставляли себе «понаєхавшим» (sine nobilitate – не знатного походження), яке у скороченні «snob» ставилося в класних журналах напроти прізвищ. Потім снобами стали називати взагалі всіх, хто намагався пролізти у вищий світ та косити під спадкову аристократію, маскуючи відсутність стилю та власного смаку ретельним дотриманням процедур.
Цікаво, що (згідно з Вікіпедією) від слова «сноб» походить і наше рідне «жлоб». Дозволимо собі цитату: 
«В Одесі початку 20-го століття мореплавці, користуючись англійською в плаванні по світу принесли поняття сноб спочатку в культуру порто-місті з його багатомовною культурою та контрабандистами. За відсутності лордів та перів, слівце набуло традиційної одеської мовної трасформації – зміна наголосу чи зміна хоч одної букви в вимові. Так формувався специфічний культурний феномен одеської мови, що маскував акценти багатомовної громади. Саме тому “сноб” трансформувалося в “жлоб”, імітатор іміджу та статусу положення в громаді по факту приналежності до домінуючого угрупування. Так, на центральному ринку Одеси Привозі в цьому угрупуванні були рядові збирачі грошей і наглядачі які вибивали “долю” з продаж, понад збирачів налогу. Це були кремезні хлопці, яких і прозивали “жлобами”. Це фактично прислуга основної кримінальної “кодли” чи в структурі тіньової економіки. Згодом це слово стали застосовувати до усіх, кого в народі називали: “з хама пан”». 
Отже, як бачимо, іноді навіть знання філології буває корисним – все, що відбувається сьогодні в Україні, бере свій початок в словах. І засилля “жлобів на побєгушках” виявляється не випадковим. Втім, мабуть не тільки в Україні. Бо спочатку було Слово. Читайте першоджерела!

Дмитро Бушуєв, соціальний філософ