Покладатися на власні сили

 

Рік 2012-ий залишив небагато підстав для оптимізму в 2013-му. Я не песиміст і не люблю згущувати фарби, але здоровий глузд, цифри, знаки і сигнали підказують, що Україні слід готуватися до дуже нелегкого року.

2012 став роком несправджених надій і загрозливих «покращень», від яких не знаєш, чи плакати, чи сміятися. Візьмемо Євро-2012. Це найбільша з часу Помаранчевої революції «промо-акція» держави. Стільки було розмов, сподівань, бюджетних мільярдів, ейфорії, пива, туристів… А що в сухому залишку? Стадіони стали тягарем для бюджету, суперсучасні термінали в аеропортах стоять пусткою. Надії на те, що футбольне Євро змінить уявлення про Україну в світі, також не справдилися: масовий турист сюди не кинувся, як і інвестори. Яскраве свято, дорожезний маркетинговий хід виявився порожнім фейком.

Щось подібне маємо і в сфері політики. Надії (якщо такі були) на парламентські вибори не справдилися. Результати голосування законсервували статус-кво – ситуацію «контрольованого хаосу» в країні. Які б не були ризики наступного року, нам конче потрібна була солідаризована нація, здатна здолати кризу і гідно реагувати на зовнішні виклики, та, на жаль, вибори знову поділили країну. І до цього доклалися усі – і влада, і опозиція. Регіонали вкинули у політичне поле самовбивчу маячню – «мовний закон», а опозиція радісно підняла це на прапор, намагаючись накрутити на темі електоральні дивіденди. Якщо комусь це й було вигідно, то хіба поза межами країни. І цей хтось своєї мети досягнув. Отже, попри прихід у парламент радикалів, вибори нічого по суті в державі не змінили.

Політичні еліти (якщо це слово взагалі у нас доречне) як були, так і залишилися неспроможними запропонувати єдину стратегію, порядок денний і координати, в яких буде жити держава найближчим часом. Позбавлена бачення майбутнього, уся країна живе одним днем, тобто виживає й перебивається: пересічні українці – від зарплати до зарплати, бізнес – від кредиту до кредиту.

Ще кілька цифр для ілюстрації. Гарним показником стану економіки завжди є обсяг ринку M&A (злиттів і поглинань). Якщо в 2010 році угод було на понад 4 млрд. дол., в 2011 – на 3 млрд., в 2012 – на 1 млрд., то на 2013 рік нема навіть прогнозів. Звужується і коло бізнесменів, які діють на цьому ринку. Залишаються або ті, які у владі, або близькі до неї.  Отже, публічна бізнес-активність згортається, а це чіткий сигнал для іноземних інвесторів: триматися подалі від України. Звернули увагу, скільки банків з іноземним капіталом втекло минулого року з країни? За масштабом криза-2013 може перевершити падіння 2008-го року.

Різко звужується коло людей, допущених до прийняття серйозних управлінських рішень. Навіть умовна колегіальність олігархії у 2012 році фактично закінчилася. Новий склад уряду – найпереконливіший доказ того, що в країні залишилася одна політично-бізнесова група, яка вирішує усе. Сумнівною втіхою в цій ситуації є усвідомлення, що їй же за все і доведеться відповісти. Але чи доведеться?

Руйнуються останні мости й способи комунікації між суспільством і владою. У нових розкладах місце пересічним українцям відведене хіба… на городах. Чи готове суспільство постати проти такої «перспективи»? Громадянська активність та ініціативи ще з 2007-го пішли на спад, і жодні «покращення» – ні Податковий кодекс, ні Пенсійна реформа, ні скасовані виплати чорнобильцям, ні навіть «мовний закон» – серйозних для влади наслідків у вигляді масових протестів не мали. Чи досягнемо в 2013-му році дна соціальної апатії? Не факт. Як сумно жартували в минулому році, маємо стабілізець.

Що робити в такій ситуації? Рецепт не новий: покладатися на себе і виживати всупереч обставинам. Дбати про родини і друзів, об’єднуватися для спільної справи й праці, вчитися довіряти один одному. Не зламатися, зберегти дух і людське обличчя. Почуття гумору також не завадить. Навчитися нарешті відстоювати свої права, а не намагатися купувати їх за хабар чи лояльність. Вимагати від чиновників дотримання закону і правил, інакше закон ніколи не запрацює в країні. І пам’ятати, що найгустіша темрява – перед світанком.

 

Андрій РОМАНЧУК,

керуючий партнер юридичної компанії «Moris Group»

 

One thought on “Покладатися на власні сили

  1. усвідомлення, що владі доведеться відповісти, не втіха, а напрямок роботи суспільства, юристів зокрема .. непокараний злочин породжує новий ще гірший

Comments are closed.